|
Політичний романтизм Олени Голєвої
Політичний романтизм Олени Голєвої, Голови Волинської обласної організації Європейської партії України, керівника соціальної програми «Народний адвокат»
Старт місцевих виборів на Волині відзначився інтригою, що виникла миттєво і стала чи не найголовнішою ознакою того, що процес виборів таки розпочався. Першим політиком, про якого заговорив Луцьк, стала молода очільниця регіонального відділення Європейської партії України Олена Голєва. Її вчинок викликав безліч розмов, спроб аналізу і косих поглядів із боку політичних конкурентів. Її несподівана і віртуозна в плані аргументації відмова від боротьби за пост мера Луцька примусила місцевих аналітиків напружувати голови у пошуку якихось технологічних підводних каменів. Останніх, щоправда, не знайшлося, тож вчинок Олени Голєвої залишив після себе своєрідний знак запитання
Ігор ЮРЧЕНКО, автор і ведучий програм радіо «Ера»
Для багатьох нині є зрозумілим, що Голєва набрала неабияких електоральних балів у боротьбі за місце у регіональній політиці. Адже поставивши крапку на мерії (скоріше за все, насправді - це три крапки), вона досить вдало і ефектно стартувала на чолі списку Європейської партії Миколи Катеринчука у напрямку Луцької міської ради. Вже без претензій на мерство, зазначивши, що міцна фракція не менш ефективна за тепле крісло у мерії. Європейська партія України стартувала і до обласної ради. Цей гамбіт зацікавив навіть столичні медіа: нещодавно Голєва стала героїнею однієї з програм радіо «Ера-FM». Частину запису цієї розмови пропонуємо сьогодні читачам «Волині».
- Пані Олено, ви нині, без перебільшення, є у своєму регіоні дуже відомою людиною. І все через те, що дали ляпаса своїм, здавалося б, колегам по опозиційному руху. Вони закликали до об'єднання, ви ж звинуватили їх у нечесній грі і гримнули дверима. Ми поки що не запитуємо про справжні причини цього неочікуваного вчинку, цікаво інше: чи не здається, що ви деякою мірою підпортили перспективи волинським опозиціонерам? Це нелогічно - адже ваша політична сила також є опозиційною до нинішньої влади.
- Думаю, що сама спроба, точніше декларативно-показова акція «об'єднання опозиції Волині», була настільки кострубатою і нещирою, що ляпаса її ініціатори дали собі самі. Я вже пояснювала це, але повторюсь: заклик масово зніматись з перегонів на користь «когось - не зрозуміло кого» за десять днів до закінчення кампанії є настільки нелогічним і навіть дивним, що говорити про якісь загадкові «перспективи» після цього просто нема сенсу. Люди, які задумали цю комбінацію, мабуть, просто мають виборців за дурнів. Звичайно, населення це на якомусь етапі виборів відчуло б - люди настільки часто вимушені когось кудись обирати, що легко розшифровують будь-які технологічні комбінації.
Спробуйте змоделювати цю ситуацію: ми будемо конкурувати на одному електоральному полі, переконувати людей голосувати кожен за себе, декларувати вічні цінності, а за десять днів до фіналу «здамо» своїх виборців і накажемо їм, за кого віддавати свої голоси! Вибачте, виборці в нас що - нерозумні істоти? Біороботи? Тут і дитині зрозуміло, що ніякого об'єднання не передбачається. Бо якщо є намір визначити спільного кандидата і спільно йому допомагати, тобто командно працювати - його не відкладають на фінал виборів, а реалізують до початку. В такому варіанті я, можливо, погодилася б взяти участь. Але коли такий намір відтягують у часі, це значить одне: весь час перегонів опозиціонери будуть відверто воювати, визначаючи «достойнішого». І не факт, що вони спроможуться взагалі його визначити. Таким чином вони остаточно дискредитують в очах виборців весь опозиційний рух. Мені в цьому списку бути бажання не було.
- Але ж ви не просто заявили про це, ви знялися з перегонів...
- По-перше, якщо б я, сказавши про ці нещирі ігри все, що думаю, залишилась би у боротьбі за крісло мера, це однозначно розцінили б як передвиборчу іміджеву акцію, технологію...
- Ну, багато хто так і подумав! Чесно кажучи, ми теж, хоча, дійсно, ви ж не залишились...
- Бачите, навіть вам треба пояснювати! А по-друге, я прагнула виправити ситуацію, подавши певний приклад. Якщо б за мною знявся б хоч хтось - це був би початок процесу дійсно єдиних дій опозиції на цих виборах. Тобто, ми зберегли б імідж опозиції взагалі, показавши, що вона здатна працювати злагоджено.
- І що? Хтось вас зрозумів?
- А ви, як гадаєте?
- Гадаю, що ні. Бо це ж політика. Тут кожен за себе. А ваш, пані Олено, вчинок - із сфери, вибачте, політичного романтизму. Невже ви думали, що хтось може відмовитись від повноцінної участі у виборах? Та нізащо! Невже ви сподівались, що цей вчинок викличе захоплення?
- Я не настільки наївна, але... Знаєте, хотіла сподіватись. Дуже хотіла. Ви кажете - це політика. Мені здається, що основна проблема сьогодні в тому, що українська політика як на центральному, так і на регіональному рівнях втратила будь-які ознаки людяності, елементарної порядності і відвертості. Тому всі починають шукати щось лукаве у просто нормальних вчинках. А відверте лукавство при цьому сприймається як щось цілком логічне для системи цінностей, яку сповідує сучасна українська політика...
Саме ця шкала пріоритетів і робить нас такими далекими від Європи, до якої ми начебто рухаємось, принаймні нас в цьому переконує влада. От подивіться, скажімо, на процеси, пов'язані із відомою відміною Конституційним Судом політреформи 2004 року. Що первинне у прагненні повернути Основний Закон зразка 1996-го року? Владні повноваження. Не вдосконалення демократичних норм, не те, що торкається життя людей, ні - лише перерозподіл важелів, впливів. В цьому - вся наша політика. Я б сказала, що це - зацикленість влади виключно на власних інтересах - є головною проблемою держави.
- А хіба буває інакше?
- Подивіться на життя європейців. Це відповідь на ваше запитання. А ще згадайте реакцію ПАРЄ на повернення Конституції 1996 року. Так що буває. Ще й як буває. Але, повторюю, не за сьогоднішніх політичних реалій. Бо сьогодні провладні політики кажуть про свою неземну зацікавленість у євроінтеграції, а завтра - провалюють голосування по винесеному лідером Європейської партії України Миколою Катеринчуком законопроекту, який цю євроінтеграцію прискорює. Зрозуміло, коли ініціативи нашого лідера Миколи Катеринчука не підтримує провладна коаліція, але коли на Волині Волинська обласна організація Європейської партії України і я особисто звернулись до обласної ради з проханням розглянути та прийняти рішення про звернення до керівництва держави з вимогою невідкладного розгляду проекту постанови «Про надання заявки на членство в Європейському Союзі», депутати Волинської обласної ради, де більшість складають партії, які називають себе опозиційними до влади, і головою обласної ради є голова обласної організації БЮТ навіть не захотіли розглядати таке важливе для країни питання. Можливі такі взаємовиключні «фінти» в європейській політиці?
- Знаєте, тоді виникає питання, чи є ми європейцями взагалі?
- Все залежить від того, ким ми самі себе вважаємо... Наведу вам такий приклад. Мій чоловік колись бесідував сам на сам із першим Президентом України Леонідом Кравчуком. Він переказував мені зміст їхніх розмов, і один момент я запам'ятала дуже добре. Коли чоловік запитав Леоніда Макаровича про те, яка європейська країна може слугувати певною моделлю розвитку для нас, той відповів - Франція. Мовляв, за площею, населенням, іншими показниками вона дуже нагадує Україну. Звичайно, наступне запитання було таким - що ж треба зробити, аби жити, як французи? Кравчук відповів: «То треба бути французами!». Дуже, як на мене, глибока відповідь. Щоб жити, як німці, - треба бути німцями. Щоб жити, як бельгійці, - бельгійцями. При цьому всі вони - європейці.
- А щоб жити, як українці...
-...Ні, не треба бути французами, німцями і бельгійцями в одному флаконі. Треба залишатися українцями, звичайно. Але при цьому стати все ж таки європейцями. Починаючи із політичної культури. Тут дуже прості принципи: якщо ти в політиці - працюй не для себе, а для своїх виборців. Не забувай про свої обіцянки на ранок після виборів і взагалі - не обіцяй того, чого не можеш здійснити...
- Чудові гасла. Вибачне, знов доводиться діагностувати у вас ознаки політичного романтизму. Ну, нічого, реальна українська політика лікує такі речі дуже швидко.
- Сподіваюсь, в мене ці ознаки природні. Якщо серйозно, то мені здається, що вже зовсім скоро громадськість зажадає від політикуму саме такої поведінки, про яку я тільки що казала. Інакше просто не може бути. Ми живемо у відкритому світі і бачимо, що саме політичний цинізм є гальмом розвитку України, перетворення її на європейське за своєю суттю суспільство. Я колись казала, що бачу великою проблемою Волині масовий витік працездатних людей на заробітки до європейських країн. Розділені родини і діти, що виховуються без батьків - депресивна ознака нашого краю. Однак, як би жорстоко це не звучало, мені зрозумілий і позитив такого становища. Люди працюють в Європі, бачать її, відчувають ті громадянські засади, які дозволили європейцям розбудувати соціально орієнтоване суспільство. І це знання з часом вони почнуть трансформувати у запит до українського політикуму, обираючи тих, хто може бути носієм політичної культури європейського зразка, аби вичавити із вітчизняного політикуму його печерні егоїстичні норови. Мені здається, що цей процес вже ось-ось розпочнеться.
- Таке враження, що ви не до міської та обласної рад балотуєтесь, а до Верховної...
- А чому ви дивуєтесь? Розумієте, мені здається, що справжня політика робиться на місцях. Столичний політикум давно втратив відчуття реальності, заблукав у часі і просторі. А в районі, місті, області проблеми, що вимагають вирішення, не ефемерні, а дуже-дуже реальні... А щодо моїх узагальнень, то вони є просто результатом усвідомлення, розуміння причин того, чому ми - «не французи».
- Ви так багато кажете про відмінність української політичної культури від європейської, що питання про мотиви людини, що власне політикою і займається, постає саме собою. Пані Олено, а вам навіщо все це? Ви молода, вродлива жінка, в вас є своє життя, повно роботи, навіщо це захоплення політикою...
- Моє захоплення - це мої діти. Це так, для усвідомлення мотивів жінки, в якої повно роботи, що невідомо з якого дива починає «гратися в політику»... Справді, я багато думала, навіщо мені це. Будь-який рух у цьому напрямку є спочатку інстинктивним, принаймні для жінки. Інстинктивним, враховуючи те, що для будь-якої жінки означає самозбереження... Я кажу про своє бажання бачити для своїх дітей майбутнє, при якому вони будуть казати, що є українцями із тим же рівнем достоїнства, з яким будь-який європеєць каже, що він - француз, німець, бельгієць... Коли вони будуть жити у економічно розвиненому і соціально захищеному суспільстві. Я розумію, що зламати ситуацію в розвитку нашої країни спроможні молоді люди, які не розглядають владу джерелом збагачення. Люди, для яких влада є майданчиком для реалізації власного бачення майбутнього країни, що базується на бажанні жити тут і бути щасливими. Нещодавно потрапило на очі одне цікаве дослідження. Соціологи вивчали, як різняться європейські країни за рівнем благодійництва. Зрозуміло, Україна опинилась ледь не на останньому місці. Але найцікавішим є те, що вчені прослідкували залежність відчуття благодійниками особистого щастя і рівня їхньої допомоги людям, що її потребували. Виявилось, що благодійництвом активно займаються заможні люди, які вважають себе щасливими. Я подумала - судячи з усього, навіть заможні українці не є щасливими людьми. Мабуть, це нормально. Хіба можна бути щасливим, коли живеш серед загального нещастя? Принаймні, я собі пояснюю цей феномен саме таким чином. Не знаю, чи вдалося мені донести до вас свої мотиви у «захопленні» політичною діяльністю, я просто так це відчуваю...
- Начебто вдалося, але тут проситься саме собою останнє запитання: пані Олена, ви щаслива людина?
- Якщо це натяк на той зв'язок між рівнем благодійництва і відчуттям щастя, про який я розповідала, то за відповіддю вам треба приїхати в Луцьк. Зайти, скажімо, у приймальню «Народний адвокат», подивитись, скільком волинянам ми допомогли, побачити сотні вдячних людей, які отримують безкоштовну юридичну допомогу кожного дня вже протягом майже двох років. Якщо судити за таким показником, то я - людина абсолютно щаслива.
- То чого ж ви прагнете?
- Як би вам пояснити... Я не хочу бути виключенням.
21 жовтня 2010, 19:56
|
 |
|
| Інші матеріали цього розділу: |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
