|
Два уявних Луцька
Місцеві вибори в Україні цього разу багато в чому передбачувані. І в тому, що пройдуть вони при повному розчаруванні людей у бодай примарній перспективі «зміни життя на краще». В тому, що вплив на їх результати з боку партії влади буде відчутним. І в тому, що нинішні «батьки» областей, міст і містечок спробують у черговий раз втертись у довіру виборцеві, кинувши йому кілька чергових штампованих обіцянок.
Але є у цьогорічному виборчому марафоні і певна знаковість. Ці вибори багато хто вважає своєрідним тестом на готовність суспільства оновити застаріле політичне ДНК, тобто привести до керма країни людей нової політичної генерації. Те, що запит на таких лідерів існує, зафіксовано і результатами першого туру президентських виборів, і численними опитуваннями. І якщо на центральному рівні відкрити для себе щось нове і незаплямоване виборцеві поки що не світить, то саме на місцях, подейкують оптимісти, наступні вибори можуть розкрити обличчя, що є носіями нової політичної культури
Ігор ЮРЧЕНКО
Наразі немає повідомлень, як виглядають справи із політичним «свіжаком» в цілому по країні: це стане зрозумілим за результатами висування кандидатів у мери і депутати. Але якщо говорити про Луцьк, не важко спрогнозувати доволі сумну тенденцію: «на манеже - все те же» - на вибори вирушить знайома кавалькада начальників зі свитою, які в черговий раз прагнуть застовпити насиджені теплі місця в системі місцевого самоуправління.
На тлі цих до болю знайомих на Волині владних тіл, які вже давно викликають у місцевого люду хіба що напад побутової лайки, виділяється доволі свіже як для регіональної політики обличчя Олени Голєвої - молодої, вродливої очільниці регіонального відділення Європейської партії України. Хоча партійна приналежність кандидатів у мери і депутати досі має певне значення для громади, багато хто підмічає, що у випадку із Голєвою на її виборні перспективи працює здебільшого вона сама, адже дуже важко виборцеві уявити в якості політичного діяча такий незвичний образ, який наче зійшов із обкладинки глянцевого журналу. Проекція дійсно не дуже звична як для тих, хто не стикався із цією жінкою особисто.
Але, скажімо, ті, хто отримав реальну юридичну допомогу у соціальній приймальні «Народний адвокат» (соціальний проект Європейської партії України та Миколи Катеринчука), яку вже майже два роки на Волині своїм коштом утримує Олена Голєва, мабуть, зовсім іншої думки. А це - тисячі людей, які не мали раніше і мікроскопічного сподівання на те, що хтось допоможе у тяжбі «маленького українця» із місцевою владою. З цієї позиції Луцьк - місто унікальне, бо вдалих проектів такого плану по країні не знайдеш. Скажімо, суд, виграний адвокатами Голєвої на користь пенсіонерки, що не отримувала передбачену законом надбавку для людей, які мають статус «дітей війни», породив цілу низку позовів від лучан до, пардон, держави. І це є справжнім явищем. Бо за традицією ніхто із державою не судиться - безперспективно. Та й народ, пенсіонери, тричі обдурені, звиклі згинатися під такого роду проблемами. Голєва, яку в місті вже нарікли «Народним адвокатом», допомогла розігнути спини багатьом лучанам, і вже тільки це робить вродливу білявку серйозною альтернативою сучасній політичній популяції Волині.
АКВАРІУМ ДЛЯ ВЛАДИ
Щоправда скептики називають ще одну «вимогу» для свіжих облич, які мають шанс розпочати тенденцію входу у владу нової політичної генерації. Професійні політики поступово втратять у попиті, на їхнє місце повинні прийти люди, що розуміються на управлінні. Зрозуміти таку логіку можна, адже те, на що перетворилося життя мешканців українських міст, є прямим наслідком «владування» тих, хто класно обіцяє манну небесну з трибуни, але впадає в ступор при спробі зробити щось не собі, а людям. Голєва не вважає цих людей профанами, скоріше навпаки, окреслюючи таку закономірність:
- Що роблять люди, які вкладали гроші у вибори, витрачали на саморекламу, подачки жителям? Правильно: прийшовши до влади, вони починають в першу чергу заробляти, аби повернути собі вкладене, а потім процес набуває неконтрольованого характеру. Бо люди починають сприймати владу як окремий вид бізнесу. Хтось лобіює чиїсь і свої інтереси, хтось тупо заробляє, бо більше не вміє нічого робити. Он є в нас один носій депутатського мандату - молодий, прогресивний, начебто успішний юрист, книжки, кажуть, пише, у ЗМІ про нього - ледве не як про останню надію... Насправді займавсь тупою підробкою документів, забирав у людей землю. Сам писав, сам підписував за себе і за іншого. На документах - підпис голови земельної комісії. Коли ми взялись розплутувати цю справу, виявилось, що голова комісії того і в очі не бачив... Я це до того, що є люди, які і заробити цивілізовано не можуть, а пруться у владу, бо там можна набивати гаманець у будь-який спосіб і майже безкарно.
До речі, саме тому влада в нас така закрита від людей. У будь-якому сенсі: інформаційно, енергетично, фізично. Бо те, що відбувається у кабінетах, не є процесом, за яким може спокійно споглядати нормальна людина... Іноді мені здається, що у мерії треба зламати внутрішні стіни і облаштувати робочі місця чиновників на кшталт великого залу, розділеного прозорими перегородками. Щоб кожна людина могла бачити, чим вони там займаються (чи витрачають час безглуздо, чи ховають конверта у шухляду), могла без перешкод підійти до чиновника із своєю проблемою. Гарантую - у такому «акваріумі» вони б запрацювали по-іншому. Бо сьогодні просто страху не знають. Якщо доля буде до мене прихильною і я матиму можливість щось колись вирішувати на Волині - точно побудую отакий, нехай і силовий варіант прозорої влади. Погодьтесь, така, нехай і буквальна, прозорість дасть іще один великий плюс.
- Який?
- Чиновники так або інакше будуть краще інформовані про проблеми людей, бо будуть вимушені їх слухати. Сьогодні, як це було вчора і позавчора (сподіваюсь, що завтра вже не буде), я в тому упевнена, «батьки» областей і міст мають заплющені очі, закриті вуха і роззявленого рота для озвучки передвиборчих обіцянок. Чи знають вони, чим живуть мешканці Луцька? Які проблеми місто і область мають у своєму корені? Не ті, підкреслюю, що на поверхні, а глибинні: не понівечені шляхи, брудні під'їзди та непофарбовані двері - все це неважко налагодити, було б бажання, - а соціальні. Вони про те й гадки не мають, бо побудували для себе резервацію, де, вибачте, завжди сухо і комфортно... Якщо б цікавились життям, вивчали, думали, ми б нині жили у іншому Луцьку! Я в Європі бачила таку чудову практику, коли топ-менеджери, скажімо залізниці, за спеціальним графіком виходили із офісу і чекали десь на пероні, очікуючи, що пасажири скажуть їм про вади і недоліки обслуговування, які самі чиновники ще не «вирахували». До речі, стоять собі тихо: до них майже не підходять, бо вони свою справу роблять добре, в тому числі і завдяки, мабуть, своїм регулярним виходам «в люди».
Уявіть собі, якщо б за графіком наші недоступні чинуші виходили б на центральну площу (до речі, ще одна слушна ідея на додачу до «акваріума»), що б вони там почули... Довелось би викликати швидку психіатричну допомогу. Вони про це знають, тому на люди ніколи не підуть. Хіба що перед виборами - чогось пообіцяти. Знаєте, є технологія, якою наша влада оволоділа досконало. А саме закономірність - щоб людина на мить відчула себе щасливою, треба у неї спочатку щось відібрати, а потім повернути, нехай частково. Вам не здається, що з волинянами вчиняють саме так? У позаминулу зиму морозили більшу частину міста, а в цьому році - подарунок від мера: опалювальний сезон на два тижні довший буде. І нехай люди забудуть, що колись вони мерзли саме з вини мера, що не міг знайти у собі людяності, аби вирішити питання із теплопостачальником.
МІСТО РОЗБИТИХ СЕРДЕЦЬ
- Ви казали про глибинні проблеми міста. Ви їх бачите? Справді, мабуть, неможливо почути щось оригінальне, бо вади у міському господарстві по всій країні майже однакові...
- Отут я не згідна! Я більше 10 років керую підприємствами, на яких працюють близько двох тисяч людей. І погодьтесь - це велика відповідальність. Тому, бажаєш ти того чи ні, - вимушений «ходити в люди». Маю на увазі, що я бачу і знаю проблеми своїх працівників. А вони є, між іншим, не самим пригніченим прошарком міста, бо в них робота є! Погодьтесь, в наш час мати в Луцьку постійну роботу, то є велика вдача. Якщо бажаєте, будь ласка: я вважаю найтрагічнішою проблемою Луцька саме безперспективність життя в ньому. Ми живемо в місті розбитих сердець: роз'єднаних родин, покинутих дітей і самотніх старих. Не списуйте, будь ласка, ці мої слова на жіночу емоційність, от вам логіка...
Перше: не секрет, що люди працездатного віку їдуть з Луцька та інших волинських міст, містечок, селищ на заробітки, бо кордон, на щастя, поряд. Друге: вони їдуть не тому, що бажають заробити більше, а тому, що їм треба взагалі щось заробляти, адже на Волині - безробіття. І третє: чи додають гроші, зароблені в Іспанії чи в Італії напіврабською працею, щастя дітям, які по декілька років живуть без батьків, чоловікам, що не бачать своїх дружин, їхнім старим, що доживають вік за тисячі кілометрів від дітей? Звичайно, ні. Ці гроші дають можливість вижити, не більше. А життя, принаймні цей його етап - зламане... От коло і замкнулося: якби влада знала, до чого насправді веде тотальне безробіття (як бачимо, на Волині воно має певну специфіку), якщо б вони включили на хвилинку совість, вони б зрозуміли, з чим і за що треба боротись. Хоча вони, думаю, вже втратили цей інстинкт. А вирішувати цю проблему доведеться, бо регіон не може розвиватись, коли в ньому живуть нещасні.
- Але ж вирішити проблему безробіття вкрай складно.
- Здається, що так... Але треба принаймні бажати зламати цю тенденцію, треба про це думати! А про що вони думають, коли доводять до краху транспортну систему міста, коли чотири рази за рік тролейбусний парк страйкує, бо сидить без зарплати, а потім на вулицю викидають півсотні його працівників? Деяким людям повезло: автотранспортне підприємство, яким я керую, придбало десять нових автобусів, тож вдалося працевлаштувати 40 людей... Це не для самопіару розказую, а для того, щоб продемонструвати різницю у підходах. Чому бізнес знаходить будь-які способи, аби триматися на плаву і навіть розширятися, а керманичі міста доводять все до краху? Тому, що вони не хочуть. І не можуть, думаю. Бо насправді проблему безробіття вирішувати можна. Не одразу, не наскоком, але - можна. Треба просто подивитися прискіпливіше на волинський край і зрозуміти, до яких проектів можна залучити іноземні інвестиції. Скільки, наприклад, можна теревенити про аеропорт? Зрозуміло ж - на шляху товарів з Азії до Європи, враховуючи зростання обсягів таких авіаперевезень, будуть потрібні нові аеропорти. Якщо зараз, наприклад, Львів непогано на цьому заробляє, то чому не може Луцьк, зробивши світовим авіаперевізникам хорошу пропозицію із вигідною ціною? Під такий проект, як обладнання сучасного аеропорту, можна завести у місто інвестиційні кошти. І це півтори-дві тисячі робочих місць! Це лише один приклад. А якщо голову включити? Їх може бути безліч. Розумієте, за великим рахунком такі проекти вирішать і проблему безробіття, і виведуть регіон із стану постійної фінансової депресії. Хоча, за великим рахунком, гроші знаходяться завжди, коли вони потрібні владі. Коли вони починають робити виборцям подарунки, фарбуючи парадні і латаючи асфальт, або урочисто відкриваючи новий дитячий майданчик. Але це - філософія минулого. Зробіть так, щоб місто почало заробляти гроші, і не доведеться нікому робити отих насправді цинічних і дуже принизливих передвиборчих «подарунків».
ЕЛЕМЕНТАРНІ РЕЧІ
- І з чого, по-вашому, треба розпочинати владній команді Волині? Адже найближчими місяцями громада обере тих, кому у достатньо тривалій перспективі доведеться брати на себе відповідальність за «авгієві стайні»...
- Якщо казати про «стайні», - треба просто розпочинати працювати на користь громади, а не на чиновницький гаманець. Тобто, змінити пріоритети, про які я казала... А щодо «гарячих» тем, то з урахуванням сезону я б спочатку пересвідчилась, що з теплопостачанням та гарячою водою звичних щозимових проблем не буде. Це перше. Друге - треба ініціювати створення мережі муніципальних аптек...
-?
- А ви що, про грип забули? Впевнена, що наша влада теж забула... Минулорічна паніка повинна чомусь таки навчити? Особливо черги за елементарними препаратами, відсутність противірусних засобів і «вільна», м'яко кажучи, цінова політика фармацевтичних бізнесменів. Лучани в цьому не відрізняються від решти - аптеки всюди приватні, тож і асортимент, і ціни у їхніх руках. Я, зрозуміло, не проти приватного фармбізнесу, цілком навіть «за», але останні події показали, що в місті й області йому необхідна альтернатива. Мережа аптек муніципальних - як раз те, що потрібно, аби спонукати деяких не заробляти надприбутків на людській біді. Місто може напряму, без посередників закуповувати ліки, дати своїм аптекам добрі умови по оренді, тоб то, зробити ліки максимально доступними. А пенсіонерам ще й видати картки із знижками.
...Знаєте, це ж є речами елементарними! Я не розумію, чому люди, які роками сидять у своїх кріслах, надуваються від особистої значущості, начебто вирішують долі тисяч людей, не можуть додуматись до таких простих речей. Вони ж не ідіоти. Коли мова іде про особистий інтерес, мізки в них працюють дуже швидко. І це вже не проблема Луцька окремо. Це проблема кризи управління взагалі. Управління і управлінців. Їхній час, сподіваюсь, спливає, то ж головне сьогодні, як на мене, - щоб після їх відходу місто не опинилось жертвою так тики «випаленої землі»: розпродане, розтаскане, розбите.
Бо комусь доведеться робити Луцьк комфортним, ситим, справді європейським містом. Хоча комфорт і ситість - не дуже точні терміни. Європейське місто, як і будь-яке інше, складається передусім із людей. Спокійних, впевнених у своєму завтра. Відчуваєте різницю? Ми говорили про місто розбитих сердець, а зараз говоримо про місто впевнених людей. Маємо вектор розвитку, мету. До тої мети - віру. А що ще потрібно людям, аби будувати достойне майбутнє?
ВОЛИНЬ
16 вересня 2010, 15:48
|
 |
|
| Інші матеріали цього розділу: |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
