У грудні 2008 року до громадської приймальні звернулась громадянка Шипук М.М. зі своїм неповнолітнім сином Дмитром. Вона, її неповнолітній син та чоловік проживали разом в одній квартирі.

 

У 2006 році чоловік помер і з цього часу відкрилася спадщина. Згідно свідоцтва про спадщину за законом заявниця, її син та батьки померлого мають по ¼ спадкового майна – квартири. Після смерті чоловіка його батьки стали вимагати від жінки виселитись із вказаної квартири.

 

В період, коли заявниця була у від’їзді, скориставшись її відсутністю батьки померлого поміняли замки у дверях квартири і повідомили, що не впустять жінку з дитиною.      Заявниця у відчаї звернулась до адвокатів приймальні. Їй було надано допомогу в оформленні позовної заяви до суду «про вселення до квартири» В подальшому суд задовольнив вимоги жінки та її сина. Крім того, заявниці надаються консультації щодо її подальших дій та захисту прав.

 

Звернулась до приймальні жителька Одеси, громадянка Голова С.М., якій на праві власності належить квартира на 1 поверсі. Під вищевказаною квартирою, знаходиться підвальне приміщення площею (приблизно) 263,2 кв. м., яке громадянка Голова С.М. має намір придбати у свою власність шляхом приватизації.

 

Згода інших мешканців будинку на приватизацію жінкою вищезазначеного  підвального приміщення є.

 

На підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» заявниця має право вимагати передачі у власність вказаних підвальних приміщень. Згідно рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення вищезазначеного Закону «Допоміжні приміщення (підвали, сараї, інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат в квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього..»

 

Проте, в грудні 2008 року територіальній громаді м. Одеси, в особі Одеської міської ради,  на підставі рішення виконкому Одеської міської ради було видано свідоцтво про право власності на вищезазначені нежитлові підвальні приміщення. (В послідуючому вказані приміщення були продані ТОВ «Х»).

 

Вислухавши заявницю адвокат приймальні підготував позов до суду про визнання не чинним рішення Одеської міської ради в частині реєстрації як об’єкта комунальної власності нежитлових підвальних приміщень та про визнання не чинним  свідоцтва про право власності.

 

В подальшому суд задовольнив вимоги заявниці.

 

До громадської приймальні звернулась громадянка Власішина В.М., яка працює в комунальній установі «Притулок для дітей Служби у справах дітей Одеської міської ради», на посаді медсестри. Цю посаду вона займає з дня заснування  притулку.

 

Заявниця зазначає, що з появою у колективі завідуючої, гр. М у трудовому колективі  почались  моральні та матеріальні утиски з боку керівництва.

 

Так заявниці без будь-яких підстав було знято надбавку до заробітної плати в розмірі 30%, необґрунтовано винесено догану. Жінка неодноразово зверталась до керівництва притулку та у відповідні вищестоящі органі у міській раді, але відповіді не отримала.

 

В зв’язку з вищевикладеним, адвокатом приймальні було написано позов про стягнення матеріальної і моральної шкоди на користь громадянки Власішиної. Рішенням суду  позовні вимоги були задоволені.

 

До громадської приймальні звернувся громадянин Петров В.Б., який є співвласником квартири. Йому належить на праві спільної часткової власності 1/2 частина вищевказаної квартири. Іншим співвласником квартири по договору дарування є громадянка Коменко І. Квартира складається з ряду приміщень, в тому числі, з трьох жилих кімнат, відповідно: 9, 14 та 22 кв. м.

 

На сьогоднішній день в квартирі окрім заявника проживає співвласниця з чоловіком. На момент звернення в приймальню заявник, який є інвалідом 1-ої групи, займав одну кімнату 9 кв. м. Як інвалід 1-ої групи чоловік потребує поліпшених умов проживання та постійного стороннього догляду. Останній неодноразово звертався до співвласниці квартири, з проханням надати йому можливість проживати в кімнаті, площею 22 кв. м., на що отримував немотивовану відмову.

 

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. З, 4, 5 ЦПК, ст. ст. 358, 386, ЦК України, ст. 155 ЖК України, адвокат приймальні підготував позов до суду „Про визначення порядку володіння та користування спільною власністю - квартирою № 2, що належить співвласникам на праві спільної часткової власності”. В подальшому суд розглянувши справу задовольнив вимоги Петрова В.Б.