Звіт про результати діяльності соціальної програми «Народний адвокат» за 2008 рік

На початок 2008 року функціонувало 10 приймалень соціальної програми „Народний адвокат”: в містах Хмільник, Калинівка та Калинівський р-н, Козятин Вінницької області, місті Мелітополі Запорізької області, містах  Запоріжжя, Харків, Одеса, Львів, Рівне, Чернівці.

В вересні 2008 року розпочала свою роботу приймальня в місті Бровари Київської області.

Загальна кількість громадян, прийнятих юристами програми «Народний адвокат» протягом 2002-2008  року:

Отже, загальна кількість громадян, які звернулись до приймалень соціальної програми «Народний адвокат» протягом семи років становить: 20360 осіб, з яких у 2008 році:

Протягом звітного періоду проводились прийоми громадян в усіх десяти  приймальнях програми щотижнево.

м. Хмільник – юрист Лисенко Маргарита;

м.Калинівка – юрист Павленко Наталія Олександрівна;

Калинівський р-н – Дерен Тетяна, Болюбаш Євген

м. Козятин – Половнева Тетяна Леонідівна;

м. Мелітополь – юрист Живецький В.В., Ільченко Є.Г.

м. Запоріжжя – юрист Валько Віталій.

м. Одеса – юрист Корнєєв Михайло Андрійович

м. Харків – юрист Юшко Тетяна Григорівна, Калуцький Євген

м.Львів – Жеребецький Орест Петрович

м. Рівне  – Махаринець Дмитро Євгенович

м. Чернівці – Вакарюк Володимир Михайлович

м. Бровари Київська обл. – Артемовський Михайло Михайлович

Як найбільш цікаві позитивні приклади діяльності програми можна навести наступні справи:

Щодо надання допомоги у вирішенні сімейних спорів (стягнення аліментів,  поділ майна після розлучення, встановлення батьківства, тощо).

Так, до приймальні в місті Калинівка звернулась жителька села Черепашинці - Самиш О.Г.  Вона два роки тому розлучилась із чоловіком, сама виховує дитину. Батько дитини, колишній чоловік заявниці, не надає матеріальної допомоги та не приймає участі у вихованні сина. Син вже повнолітній і навчається на 1-му курсі інституту.

Юристами програми було надано заявниці роз’яснення, що відповідно до ч. 1 ст. 199 Сімейного кодексу України, якщо повнолітні діти продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років.

У зв’язку з цим заявниці було надано допомогу у складанні позовної заяви про стягнення аліментів на час навчання. Позовні вимоги були задоволені судом.

Зі схожою ситуацією до приймальні звернулась жителька міста Одеса - гр. Макуха О.В. Жінка народила у шлюбі дитину, однак життя з чоловіком не склалось і вони розлучились. Колишній чоловік заявниці, батько дитини всупереч своїм зобов’язанням будь–якої участі в утриманні свого сина не бере.

З огляду на це, адвокатом було підготовлено позовну заяву «Про стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина».

Суд розглянувши позовну заяву, виніс рішення, яким постановив стягувати з колишнього чоловіка заявниці щомісячно ¼ частину від всіх видів заробітку.

Ще один цікавий приклад. Громадянка „П” звернулась до приймальні з наступною ситуацією.

Вона та громадянин „Т”, знаходились у фактичних шлюбних відносинах з 20 березня 2001 року по 10 лютого 2003 року.

08 жовтня 2003 року, тобто в же в той час, коли заявниця та гр. „Т” вже разом не проживали, у неї народився син Артем.

Громадянин „Т” фактично визнаючи себе батьком дитини, відмовився офіційно визнати своє батьківство. Матеріальна допомога на утримання сина з його сторони не носить постійного характеру.

Вислухавши заявницю, адвокат приймальні керуючись статтями Сімейного кодексу України підготував позовну заяву „про встановлення батьківства та стягнення аліментів”.

Як стало відомо пізніше, суд задовольнив вимоги заявниці.

В січні 2008 року до приймальні звернувся  жителька Одеси громадянка Козловська І.Ю.

Жінка розповіла, що 5 років тому вона уклала шлюб з громадянином Романюком С.Р. В шлюбі у них народилась донька – Катерина.

Під час шлюбу на їх сумісні кошти в приватну власність на підставі договору купівлі-продажу подружжям була придбана квартира. Право власності на квартиру було оформлено на чоловіка заявниці.

Спільне життя у подружжя не склалося і навіть народження доньки не поліпшило взаємовідносини.

Окрім вищезазначеної квартири ніякого іншого сумісного майна, придбаного під час шлюбу подружжя не має.

Вислухавши жінку адвокатом приймальні було підготовлено позовну заяву  про розірвання  шлюбу та поділ спільно придбаного під час шлюбу майна.

Суд, розглянувши справу, повністю задовольнив позовні вимоги.

Непоодинокі звернення до юристів програми з приводу надання допомоги у відшкодування матеріальної або моральної шкоди. Ось, деякі з таких звернень.

В квітні 2008 року до адвоката одеської приймальні Михайла Корнєєва  звернувся гр. Блізна В.Г. з проханням про допомогу. Справа в тому, що він та його дружина є співвласниками квартири.

В вересні 2006 року їх квартира була залита водою, що поступала з квартири поверхом вище, про що було складеного акт залиття.

Власники цієї квартири відмовились вирішувати питання про відшкодування матеріальної шкоди, яку вони спричинили сім’ї Блізна В.Г. Також окрім матеріальної шкоди, останнім була нанесена і моральна.

Адвокатом приймальні було підготовлено позовну заяву до суду „Про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок залиття...”.

Суд, розглянувши справу, виніс рішення, яким зобов’язав винних  відшкодувати шкоду заподіяну залиттям квартири.

Наприкінці 2007 року до приймальні в Одесі звернулись подружжя Ленських. Справа в тому, що в їх квартирі, внаслідок технічного дефекту лічильника води, сталося залиття. Також, мало місце залиття інших квартир, які розташовані нижче зазначеної  квартири.

Водомірні лічильники, в тому числі і той, що мав технічний дефект були встановлені у їх квартирі Комунальним підприємством «Сервісний центр» згідно акції, яку проводила Одеська міська рада. Згідно акту розпломбування водолічильних вузлів вбачається, що на водолічильнику: „…тріснув зворотній клапан”.

Лічильник був наданий та встановлений теж вищевказаним підприємством.

Вислухавши заявників, керуючись ст. 1167 п. 1 ЦК України, ст. 24 Закону України „Про захист прав споживачів”, адвокатом було підготовлено позовну заяву „про відшкодування моральної шкоди, заподіяної неякісним виконанням робіт (послуг)».

В подальшому суд, розглянувши позов, виніс рішення, яким задовольнив вимоги позивачів.

Житель Одещини – Рожнатов В.М. звернувся до приймальні з ситуацією, яка виникла три роки тому.

В 2004 році йому були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, в результаті яких він отримав ІІ групу інвалідності.

За заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень винні особи були осуджені по ст. 121, ч.2. КК України вироком Біляївського районного суду Одеської області.

Однак, в результаті побиття громадянину Рожнатову В.М. була нанесена як матеріальна так і моральна шкода.

Вислухавши заявника адвокатом приймальні на підставі ст.ст. 1167 ч. 1., 1168 ч. 1., 1190 ч. 1. ЦК України було підготовлено позовну заяву до суду «Про стягнення грошової компенсації на відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочином», «Про стягнення грошової компенсації за понесені витрати на придбання ліків та проходження медичних обстежень зумовлених заподіянням злочину», «Про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної каліцтвом».

Суд, розглянувши справу, задовольнив вимоги громадянина Рожнатова В.М. в повному обсязі.

В квітні 2008 року до приймальні в місті Одеса звернулась громадянка Старовойтова Г.В., яка розповіла про наступне.

В лютому 2007 року, перебуваючи як покупець на території сервісного центру „Чорноморець”, розташованого в м. Одесі («Привоз») і проходячи по ковбасному залі м’ясного корпусу, внаслідок невідповідного закріплення, розташованого на підлозі люка (решітці), вона впала і одержала закритий перелом лівої руки, та забиття колінного суглобу. Після цього вона протягом місяця проходила лікування.

Звернувшись с заявою до керівництва вищевказаного підприємства за  наданням їй матеріальної допомоги в зв’язку з знаходженням на лікуванні, відповіді вона не одержала.

Вислухавши заявницю, на підставі, ст.ст. 1166, ч. 1 ст. 1167 ЦК України, адвокатом приймальні було підготовлено позовну заяву «Про відшкодування шкоди в сумі ….».

Згодом суд виніс рішення яким задовольнив вимоги гр. Старовойтової Г.В.

Ще один цікавий приклад, громадянин Силенко В.В., звернувшись до приймальні, повідомив, що йому на праві власності належить пасажирський автобус ІКАРУС. В результаті ДТП його автобусу, яким керував заявник, були причинені технічні пошкодження. ДТП мало місце з вини особи, яка керувала вантажним автомобілем МАЗ.

Згідно висновків експертів вартість відбудовного ремонту автобуса складає 9 964 грн. Разом з матеріальною шкодою громадянину Силенко В.В. було нанесено і моральну шкоду.

Адвокатом, керуючись ст.ст. 1166, 1167 ЦК України було підготовлено позовну заяву про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Заявлені позовні вимоги були задоволені судом в повному обсязі.

Житель міста Одеси громадянин Хохлов Б.Б. звернувся до адвоката з проханням надати йому допомогу. Справа в тому, що він є власником транспортного засобу - автобуса марки ЛІАЗ – 5256.

Вказаний автобус ним було застраховано відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1175 від 28.09.1996 р. В день укладення договору страхування ним було внесено перший страховий платіж - 186 грн. Згідно з умовами  договору страховик зобов'язався забезпечити відшкодування шкоди заподіяної життю і здоров'ю третіх осіб, виплативши 8500 грн. потерпілому в разі ДТП.

В період дії вказаного договору під час перевезення пасажирів на належному страхувальнику транспортному засобі - автобусі стався розрив правого переднього колеса, внаслідок чого пасажир автобусу - Самойленко В.В. отримав тяжкі тілесні ушкодження і був визнаний інвалідом 3-ої групи.

Невдовзі прокуратура Суворовського району м. Одеси звернувся до Хохлова Б.Б., як власника джерела підвищеної небезпеки (автобуса), з позовом про відшкодування на користь Самойленка В.В. матеріальної шкоди (6977,25 коп.) та моральної шкоди (15000 грн.).

Хохлов Б.Б. в свою чергу звернувся до страхової компанії з пропозицією провести відповідні виплати на користь Самойленка В.В., тобто з проханням виконати  зобов'язання за договором страхування.

Однак, страховик відмовився виплатити страхову суму. Згодом Хохлов Б.Б. звернувся до суду з позовом про невиконання договірних зобов’язань страховиком. Суд задовольнив вимоги позивача. Таким чином судом встановлено, що відповідач (страхова фірма) повинна була сплатити страхову суму і протиправно відмовилась це зробити, тобто виконати свої договірні обов'язки.

Вищевказані обставини на думку Хохлова Б.Б. спричинили йому моральну шкоду. Вислухавши Хохлова Б.Б, та проаналізувавши всі обставини справи адвокатом приймальної було написано позовну заяву до суду про відшкодування моральної шкоди.

Суд, розглянувши позовну заяву, задовольнив вимоги Хохлова Б.Б.

На початку 2008 року до приймальні звернувся громадянин Одеси - Ніколаєв Д.М., який розповів, що він є власником автомобіля «ААА».

Вказаним автомобілем згідно нотаріально посвідченого доручення з червня 2005р. постійно користується його батько, Ніколаєв М.М.  

Рухаючись в нічний час на вищевказаному автомобілі Ніколаєв М.М. допустив наїзд на насип піску, яка знаходилась на проїзної частині вулиці і не була позначена якими-небудь попереджувальними знаками та відповідним огородженням. Вказаний пісок, як стало відомо, залишили робітники Водоканалу, які здійснювали ремонт труб.

Вислухавши громадянина Ніколаєва адвокат підготував позов до суду про відшкодування шкоди.

В послідуючому суд задовольнив вимоги громадянина Ніколаєва

До громадської приймальні звернулась громадянка Юригіна.

З розмови стало відомо, що вона мешкає у м. Одесі у приватизованій квартирі. Вказана квартира знаходиться на 4 поверсі вищевказаного будинку. Протягом року сусіди заявниці, які живуть поверхом вище, два рази заливали її квартиру.

Внаслідок залиття були нанесені пошкодження квартирі. Винні в залитті сусіди відмовились відремонтувати квартиру.

Адвокат приймальні підготував позовну заяву до суду «Про відшкодування матеріальної і моральної шкоди».

Суд розглянувши справу задовольнив вимоги гр. Юригіної.

Ще один дуже цікавий приклад розповів нам відвідувач приймальні – громадянка Вакулич В.І.

Вона звернулась до юриста приймальні ще у 2006 році. Як повідомила   Вакулич В.І., у травні 2005 року в селі Хомутинці вантажний автомобіль, який належав юридичній особі – СТОВ „Х”, під керуванням водія Смалківського С.М., збив велосипед, на якому їхала її неповнолітня донька. Внаслідок ДТП її донька отримала важкі тілесні ушкодження.

Заявниця зазначила, що за фактом даного ДТП було порушено кримінальну справу. Однак, розслідування здійснюється дуже повільно, справа до суду так і не була передана.

Протягом всього часу, на протязі якого заявниця зверталась до приймальні, кримінальну справу за цим фактом намагалися закрити, винні особи здійснювали все можливе задля того, щоб уникнути відповідальності.

Юристом програми заявниці неодноразово надавалась допомога у вигляді усних консультацій, оформленні заяв та скарг до правоохоронних органів, позовної заяви до суду.

Нещодавно заявниця звернулась до приймальні з подякою та повідомила, що Калинівським районним судом Вінницької області було винесене Рішення, яким задоволено позовні вимоги Вакулич В.І. про стягнення з СТОВ „Х” на її користь матеріальної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, в сумі 2 256 грн., та моральної шкоди в сумі 100 000 грн.

На жаль, це лише половина перемоги, адже попереду ще складний етап виконання цього рішення. Наразі, вже відкрито виконавче провадження за цим рішенням суду.

Також непоодинокі випадки звернень громадян з приводу надання роз’яснень щодо окремих норм цивільного та житлового законодавства, надання допомоги у відновленні порушених прав.

Так, до приймальні в Одесі звернувся громадянин Коряков Ю.Я.

Заявник розповів, що згідно розпорядження органу приватизації, на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», свідоцтва про право власності на житло, квартира, в якій він проживає, була передана у спільну сумісну власність двом фізичним особам: йому та його матері.

При оформлені правовстановлюючих документів, частки співвласників вказаної квартири визначені не були. В листопаді 2005 року мати заявника померла.

Оскільки, згідно з діючим законодавством України Коряков Ю.Я. є спадкоємцем першої черги за законом, а заповіту померлою не було складено, то він звернувся до Одеської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Вказана держнотконтора сповістила Корякова Ю.А., що він не може одержати свідоцтво про право на спадщину оскільки „… частка гр. Корякової Г.П., померлої 14.11.2005 р. у праві спільної власності не визначена..”.

Адвокатом було надано допомогу заявнику у складанні позовної заяви до Київського районного суду м.Одеси «Про визначення часток співвласників спільної сумісної власності». Позовні вимоги були задоволені повністю.

Ще один цікавий приклад. До приймальні звернувся громадянин Леонтьєв О.В. з приводу вирішення дуже наболілого для нього питання.

Він пояснив, що в 1999 році між ним та гр. Івановим С.І. на Одеській універсальній біржі «Витязь» було укладено договір купівлі–продажу нерухомості.

Згідно вказаної угоди Леонтьєвим О.В. було придбано у Іванова С.І. по договору купівлі-продажу нерухомості у свою приватну власність однокімнатну квартиру.

На цей час у Іванова С.І. виникла необхідність в нотаріальному оформлені укладеної угоди, оскільки без такого оформлення ця угода на цей час не є легітимною.

В зв’язку з вищевикладеним адвокатом приймальні було підготовлено позовну заяву «Про визнання дійсним договору купівлі-продажу…», яка була повністю задоволена судом.

До приймальні звернувся одесит - Ловягін В.І., який розповів, що за договором дарування нерухомого майна  йому, Ловягіну В.І., належить 144/1000 частини квартири в м. Одеса.

За спільною згодою власників цієї квартири заявник звернувся до районної адміністрації з проханням про затвердження розрахунку ідеальних часток у квартирі.

Розглянувши звернення районна адміністрація виявила, що в фактичному користуванні Ловягіна В.І. знаходиться  207/1000 частин квартири, а не 144/1000.

Також районна адміністрація зобов’язала КП „ОМБТІ та РОН” внести відповідні зміни. Але, Технічний паспорт, виданий КП „ОМБТІ та РОН”, містить відомості, які істотно відрізняються від тих, що затвердила районна адміністрація у своєму розпорядженні. В зв’язку з вищевикладеним, згідно ст. 3 ЦПК України, ст. 15 ЦК України адвокатом приймальні було підготовлено позовну заяву до суду «Про визнання права власності на 207/1000 частин квартири».

Як пізніше стало відомо суд задовольнив вимоги позивача повністю. 

До приймальні звернувся мешканець Одеси Петров В.Б.

Заявник пояснив, що він є співвласником квартири, що підтверджується свідоцтвом про право власності.

Вказана квартира складається з ряду приміщень, в тому числі, з трьох жилих кімнат, відповідно: 9; 14, та 22 кв. м. На сьогоднішній день в квартирі окрім Петрова В.Б. проживають ще дві людини, яким належить відповідно ½ частини квартири, яка була передана їм по договору дарування.

Заявник є людиною похилого віку та інвалідом 1-ої групи й потребує поліпшених умов проживання та постійного стороннього догляду, про що є відповідна медична довідка.

Але незважаючи на це, йому доводиться жити у кімнаті, яка дорівнює 9 кв.м. і фактично не придатна для його повноцінного проживання. Крім того Петров В.Б. не може реалізувати своє право на ½ частину квартири.

На підставі вищевикладеного адвокатом приймальні було підготовлено позовну заяву до суду „Про визначення порядку володіння та користування спільною власністю - квартирою №_, що належить співвласникам на праві спільної часткової власності”.

В подальшому судом були повністю задоволені вимоги Петрова В.Б.

Громадянка Туріцина Л.М. звернулась до адвоката в Одеській приймальні з наступною ситуацією.

Квартира, в якій вона зареєстрована разом з Туріциним Б.М, належить до державного житлового фонду. Туріцин Б.М. – її колишній чоловік, шлюб з котрим було розірвано в 2002 році.

Але фактично шлюбні відносини між Туріциною Л.М. та Туріциним Б.М.  були припинені ще в 1997 році. Вже багато років заявниця сама проживає у цій квартирі.

Згідно діючого законодавства України (ст. ст. 71, 72 ЖК України) жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем протягом шести місяців при відсутності на те поважних причин.

Відповідач не користується спірною жилою площею понад шести місяців без поважних причин.

В зв’язку з вищесказаним, на підставі ст. 5 ЦПК України, ст. ст. 71, 72 ЖК України, адвокатом приймальні було підготовлено позовну заяву до Малиновського суду м. Одеси «Про визнання Туріцина Б.М. таким, що втратив право на користування квартирою.»

В подальшому суд повністю задовольнив вимоги заявниці. 

Громадянин Бошков С.А. звернувся до одеської приймальні з проханням допомогти у вирішенні ситуації, яка тягнеться ще з 2006 року.

Справа в тому, що в 2006 році заявник потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Легковий автомобіль заявника („Мазда-626”) зазнав ушкоджень в результаті зіткнення з мікроавтобусом.

Мікроавтобус належить ТОВ АТП „Південне” на праві колективної власності та застрахований в ЗАТ „М” згідно договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Заявник звернувся до вищевказаної страхової компанії з вимогою щодо виплати страхової суми, однак йому було відмовлено.

Адвокатом було підготовлено позовну заяву «Про стягнення страхової виплати» до Приморського суду м. Одеси. В результаті розгляду якої було задоволено вимоги Бошкова С.А. та зобов’язано страхову компанію виплатити страхову компенсацію.

Громадянин Шпацерман Ф.Б., звернувшись до приймальні, повідомив, що він мешкає в квартирі, яка належить йому на праві спільної сумісної власності.

Приватизована їм квартира розташована на першому поверсі. Протягом декількох десятків років в його користуванні знаходиться частина нежитлового підвального приміщення, яке розташовано під цією квартирою, та крім нього ніким не використовується.

Адвокатом приймальні на прохання заявника було підготовлено  адміністративну позовну заяву «Про передачу у власність на підставі закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», нежитлового підвального приміщення».

В подальшому суд розглянувши адміністративний позов гр-на Шпацермана Ф.Б. визнав за останнім право власності на частину цього нежилого підвального приміщення.

Наприкінці 2007 року до громадської приймальні «Народний адвокат»  звернулась громадянка Логінова Л.А., яка розповіла, що вона та її чоловік Логінов В.А. проживають удвох в квартирі, яка належить до державного житлового фонду. Крім того в квартирі є підсобне приміщення, площею 16,3 кв.м.

Відповідно до норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» подружжя вирішили приватизувати вказану квартиру і звернулися з відповідною заявою до органу приватизації.

Але документи на приватизацію їх квартири не були прийняті органом приватизації. Згідно листа райдержадміністрації вбачається, що приватизація  вищезазначеної квартири не можлива, оскільки вони не надали органу приватизації правовстановлюючих документів на приміщення площею 16,2 кв. м., тобто підсобне приміщення.

Вказане приміщення (16 кв. м) раніше знаходилось в їх користуванні як житлове. В зв’язку з аварійним станом приміщення площею 16 кв. м, воно  було залишено в їх користуванні як підсобне. Раніше відкритий лицевий рахунок на кімнату площею 16 кв. м. був закритий і ця кімната (16 кв.м) була передана подружжю як підсобне приміщення яке і використовувалось  в такій якості.

В зв’язку з вищевикладеним адвокатом приймальні на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» було підготовлено позов до адміністративного суду про зобов’язання передати у власність вищезазначену квартиру  подружжю Логінових.

До одеської приймальні звернувся громадянин Глобенко А.А. Він з 1962 року проживає в частині будинку по вул. Туристський в м. Одесі.

Згідно з рішенням районного суду м. Одеси 2002 року за ним було визнано право власності на 19/100 домоволодіння. Фактично в його користуванні знаходиться кімната площею 24,20 кв.м.

Родина Глобенка А.А. є великою і тому він самочинно прибудував до належної йому на праві власності кімнати прибудову зазначену в технічному паспорті домоволодіння.

Як стало відомо, громадянин Глобенко А.А. неодноразово звертався до різних державних установ з приводу узаконення вказаної прибудови, але йому було усно відмовлено.

Вислухавши клієнта адвокат приймальні на підставі ст. 376 ЦК України написав позовну заяву «Про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно».

В подальшому суд розглянувши справу задовольнив вимоги громадянина Глобенко А.А.

До приймальні звернувся громадянин „П”. В ході розмови з адвокатом він розповів, що йому та членам його родини належить на праві власності частина комунальної квартири.

В січні 2007 р. померла його мати, якій теж належала частка квартири.

На момент смерті своєї матері її син – гр. П знаходився за межами країни, був на заробітках за кордоном, що підтверджується відповідними документами.

Повернувшись до України через 10 місяців після смерті матері він  звернувся до державного нотаріуса для прийняття спадщини, але йому було відмовлено в зв’язку з тим, що ним пропущено 6 місячний строк, встановлений законодавством для прийняття спадщини за законом.

Вислухавши заявника, адвокатом приймальні було підготовлено позов до суду про відновлення строку для прийняття спадщини з поважних причин.

Громадянка Палієнко Л.П., звернувшись до юриста, повідомила, що вона є користувачем житлового будинку в м. Одесі, який було побудовано нею.

Будинок розташований в районі житлового масиву «Сахарний» на території Малиновського району м. Одеси.

До реорганізації районів (злиття Іллічівського та Малиновського районів м. Одеси), житловий масив «Сахарний» знаходився на території Іллічівського району м. Одеси.

Домобудівля, в якій вона мешкає до цього часу має правовий статус самовільно збудованої.

Ділянка на якій розташована будівля була надана громадянці Палієнко Л.П., як робітнику хлібзаводу на підставі рішення Іллічівського райвиконкому в 1954 році під сади.

В послідуючому, рішенням міськвиконкому №885 від 31.10.1959р. «Про самовільне будівництво на садових ділянках, відведених хлібозаводу №2…», було вказано, що в зв’язку з коректуванням генерального плану міста вищевказаний житловий масив може бути використаний під індивідуальне будівництво.

Крім того, на сесії районної Ради в 1990 році було прийнято рішення «Про правовий статус домобудівель житлового масиву «Сахарний», згідно п.2 якого вирішила: «Дозволити виконкому Іллічівської райради народних депутатів вирішити питання визнання права власності в кожному випадку за громадянами житлового масиву „Сухарний” на самовільно зведені житлові будинки в індивідуальному порядку, при умові відсутності в них домобудівель на праві приватної власності”

На підставі вищесказаного, адвокатом приймальні було підготовлено позовну заяву про визнання права власності на будинок. В послідуючому суд розглянувши справу задовольнив вимоги Палієнко Н.П.

Д´яченко Л.С. звернулась до приймальні з проханням надати їй допомогу у наболілому питанні. В 2002 році помер її чоловік - Д´яченко О.І.

Під час перебування у шлюбі він склав заповіт, згідно з яким  заповів належну йому нерухомість на користь онуки Чирикало Н.М. Спадкове майно складалося з ½ частини квартири.

Вказана квартира була приватизована подружжям Д’яченко, тобто Д´яченко Л.С. та Д´яченко О.І. в лютому 2001 року, в рівних частках.

Після смерті Д´яченко О.І., згідно з заповітом ½ частина вищевказаної квартири перейшла у власність Чирикало Н.М., якій було видано в 2003 році державним нотаріусом свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Від прийняття спадщини гр-ка Д’яченко Л.С. не відмовлялася.

В 2005 році  громадянка Чирикало Н.М. померла. Спадкоємцем майна померлої став її батько - Чирикало М.І., якому в 2006 році було видане свідоцтво про право на спадщину за законом,  згідно з яким він став власником ½ частки вищевказаної квартири.

Громадянка Д’яченко вважає, що оскільки під час складання заповіту та видачі «першого» свідоцтва про право на спадщину за заповітом вона і спадкодавець знаходилися в шлюбі, і вона вже досягла пенсійного віку, незалежно від змісту заповіту Д’яченко  має право на 2/3 частки, яка б  належала їй при спадкоємстві за законом (обов’язкова частка) відповідно до ст.535 ЦК України в редакції 1963 р. 

Свідоцтво про право на спадщину за законом громадянка Д’яченко вважає теж частково недійсним.

Ретельно вивчивши документи гр-ки Д’яченко адвокат приймальної написав позов до суду. В послідуючому суд постановив рішення яким задовольнив вимоги позивача.

До громадської приймальні звернулись члени родини Любченко.

Справа в тому, що родина проживає в м. Одесі в будинку, який знаходиться на балансі Заводу поршневих кілець згідно з рішенням Одеської міськради.

Квартири в цьому будинку, були передані родині у власність на підставі Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”.

В будинку є нежитлові підвальні приміщення, які відносяться до нежитлового фонду та здаються в оренду Регіональним відділенням Фонду держмайна України товариству з обмеженою відповідальністю.

Співвласники вищевказаних квартир не згодні з тим, що нежитлові підвальні приміщення здаються в оренду саме Регіональним відділенням Фонду держмайна України і вважають, що спірне нежитлове підвальне приміщення (тобто приміщення колишньої котельної) повинно бути передано їм  у власність.

Адвокатом приймальні на підставі Закону України ”Про приватизацію державного житлового фонду” було написано позовну заяву до суду (керуючись п.2 ст.10 Закону України ”Про приватизацію державного житлового фонду, рішенням КСУ про офіційне тлумачення положень ст.ст.1, 10 Закону України ”Про приватизацію державного житлового фонду”(справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків № 1-2/2004, рішення від 02.03.2004 р. №4-рп/2004) згідно з положеннями яких власники квартир багатоквартирних будинків є власниками допоміжних приміщень будинку).

Суд задовольнив вимоги позивачів.

Зінов’єв Г.В. звернувся до приймальні з наступною ситуацією.

Згідно свідоцтва про право власності на квартиру остання була передана у спільну сумісну власність таким фізичним особам: Калачовій Е.В., Калачьову А.В., Зінов’єву Г.В. Вказана квартира є однокімнатною, її житлова площа складає 18,0 кв. м., загальна площа 29, 9 кв. м

В липні 2006 року один з співвласників квартири - Калачова Е.В. померла.

Після смерті дружини Зінов’єв Г.В. звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, але вирішити питання про видачу свідоцтва про право на спадщину нотаріус не може, оскільки в свідоцтві про право власності на житло (квартиру № 5 буд. № 0 в м. Одесі, яка є спадковим майном) не визначені частки співвласників квартири.

В зв’язку з цією обставиною, на підставі ч. 2 ст. 370ЦК України, адвокат  підготував позовну заяву до суду про визначення часток в спільній сумісній власності – квартирі. Позовні вимоги задоволені судом.

В листопаді 2008 року до юриста приймальні звернувся громадянин Трубай В.І. з розмови з яким стало відомо, що згідно Рішення Маліновського районного суду м. Одеси він визнаний власником нежитлового приміщення, яке складається з двох кімнат, площею 16,8 кв.м. та 17,2 кв.м. загальною площею 34 кв.м. і розташоване на першому поверсі.         

На підставі вказаного судового рішення він звернувся до КП „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості ” з заявою про реєстрацію за ним права власності на вищезгадане приміщення.

Одержавши заяву, МБТІ виконало заміри вказаного приміщення після чого був складений його технічний паспорт. У вказаному паспорті відповідач зазначив, що проведена реконструкція, внаслідок якої в приміщенні з’явилися кімнати є самовільною і тому в реєстрації було відмовлено.  

Однак, гр. Трубай В.І. вважає відмову в реєстрації за ним права власності на нежитлове приміщення протиправними, тому, що реконструкція проводилась ним згідно Дозволу (розпорядження) адміністрації, та актом державної технічної комісії вищевказане приміщення допущено до експлуатації.

Адвокат приймальної вислухавши клієнта підготував позовну заяву про зобов’язання відповідача вважати реконструкцію нежитлового приміщення проведеною відповідно норм чинного законодавства, зобов’язання відповідача зареєструвати за гр-м Трубаєм В.І. право власності на вищевказане нежитлове приміщення.

Ще декілька різних цікавих ситуацій з якими звертались громадяни до приймалень соціальної програми „Народний адвокат”

До козятинської приймальні звернулась жінка від імені свого дядька -Коломійця Б.В. Вона розповіла, що 2006 році він успадкував будинок та одразу, не оформивши належним чином спадщину, вирішив його продати. 

Покупець - гр. Абрамюк О.М., враховуючи похилий вік та незадовільний стан здоров’я Коломійця Б.В., запропонувала останньому  оформити документи без нього. Коломієць Б.В. погодився і добровільно передав свій паспорт та документи для переоформлення будинку гр. Абрамюк О.М., пообіцявши відшкодувати всі витрати на переоформлення та продати будинок їй.

Так, до цього часу документи на будинок не переоформлені, крім того, гр. Абрамюк  О.М. відмовляється повернути паспорт.

Коломієць Б.В. звернувся до правоохоронних органів з заявою про порушення кримінальної справи відносно Абрамюк О.М., однак йому було відмовлено.

Вивчивши справу, юристом програми було підготовлено скаргу до прокуратури на незаконну відмову в порушенні кримінальної справи. На цю скаргу прийшла позитивна відповідь, прокуратурою було здійснено перевірку та скасовано постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.

Ще один цікавий приклад. До юриста програми звернувся громадянин Мєдніков В.М. з дуже наболілим для нього питанням.

Справа в тому, що більше десяти років він пропрацював газоелектрозварювальником на „Укрзалізниці” і тому має право на пільгову пенсію за списком №2, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Однак, Козятинська дирекція відмовилась підтвердити атестацію робочих місць, що перешкоджало оформленню пенсії заявником на пільгових умовах.

Юристом програми було надано допомогу заявнику у складанні позовної заяви. В результаті позовні вимоги судом задоволені повністю, заявнику було оформлено пільгову пенсію.

Жителька села Йосипівка Бойко В.В. звернулась до юриста програми з проханням  надати допомогу у достроковому розірванні договору оренди.

На початку 2007 року вона подала позов до суду про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного з ТОВ „Арчі”. Її позовні вимоги суд задовольнив, однак, в свою чергу ТОВ „Арчі” подало апеляційну скаргу на рішення місьрайонного суду.

Апеляційна скарга була задоволена і скасовано рішення суду першої інстанції. Однак, про це заявниця дізналась після перебігу терміну касаційного оскарження.

Юристом приймальні було подано заяву про поновлення строків подання касаційної скарги. На що було отримано позитивну відповідь. Наступним етапом стало складання касаційної скарги.

Ільїнська Тетяна, яка повідомила, що рішенням Калинівського районного суду Вінницької області в 2004 році було зобов’язано Кособуцького Г.А. сплатити їй заборгованість за договором в розмірі 25933 грн. 52 коп. 

Жінка повідомила, що вже три роки зазначене рішення не виконується. З квітня 2004 року воно знаходиться на виконанні у відділі ДВС Калинівського РУЮ.

Юрист приймальні протягом року надавав заявниці допомогу як у складанні заяв до управління юстиції, скарг до Міністерства юстиції України, правоохоронних органів.

В результаті в липні 2008 року рішення суду було виконано в повному обсязі і винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Громадянка Немиш Л.М. звернулась до юриста з таким питанням. Її батько, Полонський М.Н., був звинувачений в участі в антирадянській націоналістичній організації, за що був засуджений до розстрілу та конфіскації майна. Вся родина була переселена в примусовому порядку в  с. Іванківці Вінницької області.

Постановою Президії Житомирського обласного суду УРСР її батько був реабілітований. З цим Немиш Л.М. звернулася до Козятинської міської ради з питань поновлення прав реабілітованих і встановлення статусу учасника війни з проханням встановити їй статус члена сім’ї реабілітованого.

Однак, Рішенням Козятинської міської ради з питань поновлення прав реабілітованих і встановлення статусу учасника війни №2 від 28.10.2008 року їй було відмовлено в наданні статусу члена сім’ї реабілітованого.

Заявниці було надано допомогу у складанні позову до суду.

Позовна заява була розглянута в достатньо короткий термін, а позовні вимоги жінки були задоволені на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» .

Громадянин Доніков В.О. звернувся до громадської приймальні і розповів наступне. Справа в тому, що він є пенсіонером за віком з 1992 року. Розмір пенсії неодноразово перераховувався в зв’язку з тим, що він продовжував працювати після її призначення. Останній за часом перерахунок пенсії було проведено в жовтні 2004 р.

З вказаної дати пройшло два роки, з цих двох років він працював один рік і три місяці та одинадцять днів. Громадянин Доніков В.О. звернувся до управління пенсійного фонду з відповідною заявою про перерахунок призначеної йому в жовтні 2006 року пенсії.

Його заява ґрунтувалась на п.4 ст.42 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, а саме: “Кожний наступний перерахунок пенсії проводиться не раніше як через два роки після попереднього перерахунку пенсії з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії”.

В Управлінні пенсійного фонду йому відмовили в проведенні такого перерахунку, вважаючи, що в вищезазначеній статті Закону мова йдеться не про два календарні роки, а про два роки трудового стажу.

Адвокат приймальні підготував позовну заяву до суду «Про визнання неправомірною та незаконною відмови відповідача в перерахуванні розміру раніше призначеної пенсії».

В послідуючому суд виніс постанову, якою зобов’язав Управління Пенсійного фонду України провести перерахунок розміру пенсії.

Іноді заявник відвідує приймальню щотижня і його справа триває  близько року. Адже, навіть після надання допомоги у складанні позову заявник продовжує звертатись за допомогою щодо роз’яснення процесуальних прав під час розгляду справи в суді, а також після винесення рішення судом щодо порядку його виконання.

Необхідно зазначити , що багато ситуацій та проблем, які виникають у громадян (частіше за все у жителів сільської місцевості) саме через незнання та відсутність інформації щодо їх конституційних прав і можливих шляхів захисту цих прав.

Крім того, в нашій країні, нажаль, велика кількість малозабезпечених громадян, а відносини з державними органами частіше за все потребують всіляких письмових звернень. Сплачувати ж за складання великої кількості документів у таких громадян просто не має можливості.

Безкоштовне надання правової допомоги юристами програми спрямовано на реалізацію конституційного принципу рівності громадян в захисті своїх прав.

В цілому роботу програми народний адвокат можна оцінити як успішну. Подяки та підтримка людей – це те, що надає сили та натхнення працювати працівниками приймалень Соціальної програми „Народний адвокат”.

Координатор соціальної програми

«Народний адвокат»

Ольховська М.В.

Інші матеріали цього розділу:
	Остаточна перемога у справі про перерахунок та стягнення допомоги по догляду за дитиною до досягення нею трирічного віку			ЯК І ОБІЦЯЛА ОЛЕНА ГОЛЄВА, ЛЮДЕЙ В БІДІ НЕ ЗАЛИШИЛИ
	«Народному адвокату» на Запоріжжі п’ять років			В місті Галич на Івано-Франківщині відкрилась громадська приймальня «Народний адвокат»
	Юристи Івано-Франківської приймальні «Народний адвокат» виграли низку судів проти працівників ДАІ			«Народний адвокат» на Волині
	У м.Богодухів Харківської області відкрито громадську приймальню «Народний адвокат»			З В І Т
	«Народному адвокату» Одещини виповнилося 4 роки			В Івано-Франківську відкрито громадську приймальню «Народний адвокат»
	На Закарпатті відкрито громадську приймальню «Народний адвокат»			Микола Катеринчук висловив подяку Юрію Лучечко, Денису Шмарову та Наталії Шмаровій за відкриття приймальні «Народний адвокат»
	Микола Катеринчук відкрив громадську приймальню «Народного адвоката» в Неаполі			Микола Катеринчук відкриє приймальню «Народного адвоката» у Неаполі
	Про практичні результати роботи Одеської приймальні			Волинську приймальню соціальної програми «Народний адвокат» уже відвідало 300 чоловік
	Соціальна програма «Народний адвокат» Європейської партії України на Волині			«Народний адвокат» на Вінниччині
	Про роботу приймальної «Народного адвоката» в м. Одеса			Відкрито ще одну приймальню «Народного адвоката»
	Звіт про результати діяльності соціальної програми «Народний адвокат» за 2008 рік
			Архів >>