/

UA RU EN
  

Блок Миколи Катеринчука у Київраді

Що таке “Європейська платформа”?

Європейська платформа для України – це відповідь на виклик олігархічної моделі і практики влади, це визначення ключових принципів існування української політичної нації, української політики.



Звернення до уряду

Журнал української інтелігенції



ЕвроРух Народний Адвокат Діяльність

З В І Т


З В І Т
про результати діяльності соціальної програми
«Народний адвокат»  за 2009 рік
 
На початок 2009 року функціонувало 11 приймалень соціальної програми „Народний адвокат”: в містах Хмільник, Калинівка та Калинівський р-н, Козятин Вінницької області, місті Мелітополі Запорізької області, містах  Запоріжжя, Харків, Одеса, Львів, Рівне, Чернівці, м. Бровари Київської області..
Протягом 2009 року розпочали свою роботу приймальні в м. Кам’янець-Подільський Хмельницької області, м. Луцьк, м. Івано-Франківськ, м. Ужгород, було також відкрито другу приймальню в містах Харкові та Вінниці.
Загальна кількість громадян, прийнятих юристами програми «Народний адвокат» протягом 2002-2009  року:
 
Період
 
Кількість громадян, прийнятих юристами програми
(осіб)
2002 рік
1448
2003 рік
1725
2004 рік
1773
2005 рік
1866
2006 рік
4244
2007 рік
5383
2008 рік
3921
2009 рік
4502
Разом:
 24862 особи
 
Отже, загальна кількість громадян, які звернулись до приймалень соціальної програми «Народний адвокат» протягом восьми років становить: 4502  осіб, з яких у 2009 році:
п/п
Приймальня
Кількість.
 
1
Вінницька обл., Калинівський район
179
2
Вінницька обл., м. Калинівка
231
3
Вінницька обл., м. Козятин
230
4
Вінницька обл., м. Хмільник
399
5
Волинська обл., м. Луцьк
1402
6
Закарпатська обл., м. Ужгород
24
7
Запорізька обл., м. Мелітополь, м. Запоріжжя
314
8
Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ
231
9
Київська обл., м. Бровари
75
10
Львівська обл., м. Львів
293
11
Одеська обл., м. Одеса
348
12
Рівненська обл., м. Рівне
30
13
Харківська обл., м. Харків
277
14
Хмельницька обл., м. Камянець-Подільський
349
15
Чернівецька обл., м. Чернівці
120
 
Всього разом:
4502

Протягом звітного періоду проводились прийоми громадян в усіх 17  приймальнях програми щотижнево.

 

м. Хмільник – юрист Лисенко Маргарита;
м.Калинівка – юристи Павленко Наталія Олександрівна; Палій Ліна Миколаївна
Калинівський р-н – Дерен Тетяна, Болюбаш Євген
м. Козятин – Половнева Тетяна Леонідівна;
м. Мелітополь – юрист Живецький В.В., Ільченко Є.Г.
м. Запоріжжя – юрист Валько Віталій.
м. Одеса – юрист Корнєєв Михайло Андрійович
м. Харків – юрист Юшко Тетяна Григорівна, Гульков Юрій Сергійович
м.Львів – Жеребецький Орест Петрович
м. Рівне  – Махаринець Дмитро Євгенович
м. Чернівці – Вакарюк Володимир Михайлович
м. Бровари Київська обл. – Артемовський Михайло Михайлович
м. Луцьк – Голєва Олена Василівна
м. Ужгород – Бількін Олег Сергійович
м. Камянець Подільський – Потапова Інга Володимирівна
м. Івано-Франківськ – Кушлик Олександр Петрович

 

Як найбільш цікаві позитивні приклади діяльності програми можна навести наступні справи:

 

            Щодо надання допомоги у вирішенні сімейних спорів (стягнення аліментів,  поділ майна після розлучення, встановлення батьківства, тощо).

 

На прийом до юриста соціальної програми звернулась жителька міста Козятина Самаріна М.П. Заявниця повідомила, що її син - розумово відсталий інвалід ІІ групи з народження. Внаслідок вродженого розладу здоров’я він не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.


В даний час стало питання щодо визнання його недієздатним та встановлення над ним опіки. Однак, заявниця не має інформації щодо порядку здійснення такої процедури, а також щодо своїх прав та обов’язків у цьому випадку.


Юристом програми їй було надано юридичну консультацію, а також надано допомогу у складанні позовної заяви до суду про визнання її сина  недієздатним, встановлення над ним опіки і призначення її опікуном.


Як повідомила заявниця нашу приймальню її позовні вимоги було задоволено.

 

Житель міста Калинівка громадянин Телюк Б.В.  звернувся до громадської приймальні з проханням надати йому допомогу у складанні позовної заяви про встановлення факту родинних відносин та про визнання права власності в порядку спадкування на недоотриману суму пенсії, яка належала спадкодавцеві за життя.


         Йому було надано відповідну допомогу. Позовна заява була прийнята судом до розгляду та винесено позитивне рішення по справі.

 

Жителька міста Одеси - Шульгіна А.О. звернулась до адвокатів приймальні. Вона розповіла, що з 1995 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з Присяженко Г.В. В 1997 році у них народився син – Віктор. З листів, які були написані власноручно Присяженко в той час, коли Шульгіна знаходилась в пологовому будинку, вбачається, що відповідач визнавав своє батьківство.


Однак, в подальшому Присяженко відмовився звернутися у відділ РАЦСу з заявою про визнання себе батьком їхньої дитини.

 

 Спільне з ним життя у заявниці не склалось. Ніякої матеріальної допомоги на утримання сина Присяженко після того, як залишив Шульгіну з сином, не надавав.


Оскільки Шульгіна є інвалідом 1-ої групи і є непрацездатною, то вона не має можливості самостійно утримувати сина виключно за власні кошти.


Згідно до ст. ст. п.3 ч.2 125, 180, ч. 3 ст. 181 СК України адвокат приймальні підготував позовну заяву про визнання відповідача батьком та про стягнення аліментів.


В подальшому суд задовольнив вимоги заявниці.

 

     До приймальні звернулась громадянка Бойко Е.А, яка розповіла, що вона та її чоловік  зареєстрували шлюб у 2003 році. В 2005 році у подружжя народилась донька – Анастасія. Після народження доньки відносини між подружжям погіршилися. Після довгих міркувань подружжя дійшло до висновку про необхідність розірвання шлюбу.


На даний момент дитина залишається проживати з заявницею.


Жінка звернулась з проханням підготувати їй позовну заяву про розірвання шлюбу, та про стягнення аліментів на утримання доньки Анастасії.  


В подальшому у судовому порядку були задоволені вимоги заявниці.

 

Громадянка Дьяконова Т.К. звернулась до приймальні. Вона повідомила, що протягом більш ніж 20-ти років вона та її чоловік перебували у шлюбі.


         В 2008 році рішенням суду шлюб між Дьяконовою Т.К. та її чоловіком  було розірвано. На даний момент Дьяконова Т.К.  опинилась в скрутному матеріальному становищі.


         Жінка є пенсіонером за віком. Її щомісячна пенсія становить 549,11 грн. Окрім того остання є інвалідом 3-ої групи. Будь яких  інших джерел існування вона не має і існує лише на пенсію.


         Але розмір пенсії з урахуванням збільшення тарифів на комунальні послуги і підвищення ціни на ліки зумовило її скрутне матеріальне становище.


Чоловік, колишній військовий, одержує пенсію в розмірі більш ніж 3000 грн. щомісячно, і тому має можливість сплачувати аліменти на утримання Дьяконової Т.К.


         На підставі вищевикладеного, та на підставі ст.76 ч.1. СК України, згідно положень котрої розірвання шлюбу не припиняє права одного з подружжя на утримання з боку іншого з подружжя, що виникло під час шлюбу.


ч.2 Після розірвання шлюбу особа має право на таке утримання коли вона (особа) стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року після розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги, а другий з подружжя має матеріальну можливість надати таку допомогу.


Адвокатом приймальної було написано позов до суду про стягнення аліментів з колишнього чоловіка. На даний момент справа знаходиться в суді.

 

До громадської приймальні звернувся громадянин Завадський В.О.


Він розповів, що його мати померла кілька років тому. В цей час він навчається на стаціонарному відділенні учбового закладу – Одеського технічного коледжу. Його батько був зобов’язаний до сплати аліментів на його утримання до досягнення ним повноліття. Він вже досяг повноліття. Заборгованість по виконавчому листу на момент виповнення повноліття становить 2433,89грн.


Так як він навчається на стаціонарі середнього учбового закладу, то він має право на одержання аліментів від своїх батьків до 23-річного віку. На цей час він потребує матеріальної допомоги, але батько відмовляється від надання неї, хоча і має таку можливість.
Адвокат приймальної склав позовну заяву до суду.

 

     До громадської приймальні звернулась громадянка Козловські І.Ю., яка розповіла наступне:  


В 2003 році вона та її чоловік зареєстрували шлюб, який було розірвано у 2008 році.


          Під час шлюбу на їх сумісні кошти в приватну власність на підставі договору купівлі-продажу була придбана квартира в м. Одесі. Вказана квартира подружжя оформили на чоловіка.


         Вищевказаний договір купівлі-продажу був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського округу.


         Таким чином майном, що підлягає поділу між Козловською І.Ю, та її чоловіком, як подружжям в минулому є вищезазначена квартира.


         В зв’язку з вищезазначеним адвокат приймальні підготував позов до суду Про поділ спільно придбаного майна – квартири. На даний момент справа знаходиться на розгляді в суді.

 

Громадянка Петкова В.Г. звернулась до приймальні. Вона розповіла, що в 2007 році її батько – Бошков Г.П. помер за місцем своєї останньої реєстрації с. Випасне Білгород-Дністровського району Одеської області. Після смерті батька залишилось нерухоме майно–будинок, який розташований в с. Червоноармійське Болградського району Одеської області.


У 2008 році, пропустивши строк на прийняття спадщини за законом, Петкова В.Г. звернулась з позовом до Болградського суду, за місцем знаходження нерухомого майна задля встановлення їй додаткового строку на прийняття спадщини.


Болградський суд задовольнив вимоги позивачки Петкової В.Г. однак, коли вона звернулась до Болградської державної нотаріальної контори для видачі їй свідоцтва про спадщину їй було відмовлено так як згідно законодавства України Петкова В.Г. повинна була звернутися з позовом для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини не до Болградського суду, а до Білгород – Дністровського суду, за місцем реєстрації померлого.   


Вислухавши Петкову В.Г., на підставі вищезазначеного, адвокат приймальні підготував позов від імені останньої до Білгород–Дністровського суду про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини. На даний момент справа знаходиться в суді.

До громадської приймальні звернулась громадянка Ралєва О.І. Вона розповіла, що одружена з чоловіком з 1989 року, у них є дві доньки: одна з них неповнолітня, а інша навчається в вищому навчальному закладі. Стосунки з чоловіком майже повністю зіпсовано, він її нерідко б’є. Останнього разу, Ралєва навіть знаходилась в лікарні декілька днів через побої нанесені їй чоловіком.


Через це громадянка бажає розірвати шлюб з чоловіком і назначити аліменти для обох доньок.


Адвокат приймальні склав 3 позовні заяви для Ралєвої: про розірвання шлюбу, керуючись ст. 3 ЦПК України, ст. ст. 104 ч. 2, 110 ч. 1 СК України, про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої доньки, на підставі ст. 3 ЦПК України, ст. ст. 180, 181, 183 СК України і про стягнення аліментів на утримання повнолітньої доньки, згідно ст. 3 ЦПК України, ст. ст. 199, 200 СК України.

 

Непоодинокі звернення до юристів програми з приводу надання допомоги у відшкодуванні  матеріальної або моральної шкоди. Ось, деякі з таких звернень.

 

До громадської приймальні звернувся гр. Устінов В.К. Він розповів, що   рішенням суду його зобов’язано сплатити грошову суму  у розмірі 15196,14грн., на користь позивача Усенко А.В. в зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою, яка сталась з вини Устінова В.К. Після цього суд другої інстанції залишив його апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін (але при цьому не привів доводів про необґрунтованість його апеляційних вимог).


В зв’язку з вищенаведеним, він вирішив звернутися до Верховного Суду України з відповідною касаційною скаргою. Оскільки визнає розмір матеріальної шкоди, заподіяної позивачеві в сумі 5000 грн., та вважає, що рішення судів першої та другої інстанції повинні бути частково скасовані і частково змінені.


На підставі доказів, згідно зі ст. ст. 323, 324 ч. 1, 336 ч. 1 п. 5, 341 ЦПК України, адвокат приймальні підготував касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси та на ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області.

 

До громадської приймальні звернулась громадянка Плоскіна О.Є., яка розповіла, що вона є власником автомобіля „Хонда”, а громадянин Калік В.Д. є власником автомобіля „Тойота”.  В 2008 році, знаходячись в салоні належного йому на праві власності автомобіля, Калік В. передав керування цим автомобілем громадянину Непийводі В.І.


Непийвода В.І. керуючи зазначеним автомобілем при виїзді з двору будинку в м. Одесі на проїзну частину, здійснив рух заднім ходом не переконавшись в безпеці вказаного маневру, а також в тому, що своїми діями він не створить перешкод іншим учасникам руху. Внаслідок таких дій відбулося зіткнення з належним Плоскіній О.Є. автомобілем „Хонда”, в результаті чого останній одержав технічні ушкодження.


Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди заявниці було заподіяно матеріальну та моральну шкоду.

Матеріальна шкода має вираз в тому (згідно зі ст. ст.1166 ч.1, 1187 ч.2 ЦК України), що вартість усунення  технічних пошкоджень, одержаних внаслідок зазначеної ДТП становить 31854,85 грн., з яких 23532,41 грн. це вартість самого відновленого ремонту, а 6413,16 грн. становить вартість ремонтних робіт.


Моральна шкода має вираз в такому (згідно зі ст.1167 ч.1 ЦК України):
На протязі тривалого часу жінка не мала змоги користуватися своєю  власністю, тобто автомобілем. Все це порушило її встановлений порядок життя, що зумовило у неї моральні страждання.


Адвокат приймальної склав позовну заяву про відшкодування заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди матеріальної та моральної шкоди.

 

До приймальні в місті Одеса звернувся громадянин Ситнік П.К. і розповів, що він є власником квартири, яка розташована на першому поверсі будинку.


В результаті неправильного використання водопостачальної системи мешканцями квартири, яка розташована поверхом вище, мало місце залиття квартири заявника. Через це майну заявника була заподіяна шкода в розмірі 6512,50 грн. Винні у заподіянні шкоди ухиляються від сплати відшкодування.


Свої страждання через залиття та невиконання зобов’язань сусідами по відшкодуванню шкоди позасудовим шляхом, заявник визначив в розмірі 5000 гривень.


Адвокат надав допомогу заявнику у складанні позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди згідно ст. ст. 1166 ч.1, 1167 ч.1 ЦК України. Суд задовольнив позовні вимоги Ситник П.К.

 

Також непоодинокі випадки звернень громадян з приводу надання роз’яснень щодо окремих норм цивільного та житлового законодавства, надання допомоги у відновленні порушених прав.

 

В 2002 році Луцьким міськрайонним судом Волинської області було видано виконавчий лист по цивільній справі про стягнення з військової частини  на користь Мішишеної Н. А. 1181,26 грн. компенсації за речове майно.


Держаними виконавцями протягом 2002-2009 років постійно накладались арешти на грошові кошти військової частини, але в зв'язку з відсутністю коштів стягнення не проводилось. Кошти по даному виду заборгованості протягом 2002-2009 років виділялись в дуже малій кількості, а в деякі роки і зовсім не виділялись.


Держані виконавці протягом 2002-2009 років неодноразово звертались до судів з поданнями про зміну способу й порядку виконання шляхом заміни сторони у виконавчому провадженні з ВЧ на Міністерство оборони України, але всі подання були відхилені.


Згідно зі ст. 5 ЗУ «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність,  передбачену законом та договором.


Військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми  зобов'язаннями  відповідає коштами, що  надходять  на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності  відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.


Стягнення за зобов'язаннями військової частини не  може  бути звернено на майно, за нею закріплене.


Через фізичний та матеріальний стан вона не взмозі самостійно захистити свої права, тому змушена звернутися за захистом до військової прокуратури, адже відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в   суді  полягає  у  здійсненні  прокурорами  від  імені  держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.


Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через  фізичний  чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані  права або реалізувати  процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність  порушень або загрози  порушень економічних, політичних  та  інших  державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.


Тому юристом приймальні було підготовлено скаргу до військової прокуратури.
    
До громадської приймальні соціальної програми звернувся громадянин Хаджиков В.Д.


Він розповів, що був власником двокімнатної квартири в рівних долях зі своєю прийомною донькою Біленко О.М. До них одного разу звернулась їхня знайома з проханням виступити поручителями за договором позики, укладеним між нею та громадянином Гальперіним А.Ю. на суму 82500грн. Користуючись їхнім гарним ставленням до неї, вона умовила їх піти на це. Але вже тоді вона приховала той факт, що в неї є 2 квартири: одна двокімнатна, інша трикімнатна, які могли б бути гарантом договору.


Борг за договором позики Смелянська в строк не повернула, тому за заявою Гальперіна А.Ю. Малиновський районний суд м. Одеси виніс рішення, яким квартиру Хаджикова було передано у власність Гальперіна. Таким чином Хаджиков разом з донькою втратили своє майно.


Адвокат приймальні склав позовну заяву, а також звернення до депутата Верховної Ради України Катеринчука М.Д. 

До громадської приймальні звернулась громадянка Халфіна Н.С., яка розповіла, що разом зі своїм батьком, вона є власницею житлового приміщення. В 2008 році, Халфіна уклала договір найму житлового приміщення з приватним підприємством «Патріот Плюс», який повинен був діяти до 30.04.09р.


Але в зазначений день наймач не звільнив приміщення, продовжував там знаходитьсь, більш того не сплачував орендну плату.
Адвокат приймальні вислухавши Халфіну, склав позовну заяву, якою просить суд виселити приватне підприємство «Патріот плюс» з зазначеного приміщення.

 

До громадської приймальні звернулось подружжя Мінінкових. Вони розповіли, в 2007-му році вони передали у власність квартиру, в якій вони проживають, своєму сину, Мінінкову С.М., з тією умовою, що син утримуватиме своїх батьків до кінця їхнього життя, але угоду було оформлено як договір дарування.


В 2009 році, на адресу Мінінкових старших надійшла копія позовної заяви, адресована їх сину та невістці. З заяви стало відомо, що між іх невісткою Мінінковою С.Г та ВАТ «Фінанси та кредит» було укладено договір про відкриття кредитної лінії на сумму 227000грн. З метою забезпечення повернення кредиту між банком і Мінінковою С.Г. було також укладено договір іпотеки, згідно до якого спірна квартира була передана в іпотеку.


З’ясувалось, що після передачі квартири синові, останній відчужив квартиру в користь своєї дружини Мінінкової С.Г., яка в свою чергу передала нерухомість в іпотеку банкові.


Мінінков С.М. вже після відчуження спірної квартири своїй дружині провів реєстрацію права власності на цю квартиру в КП «ОМБТІ і РОН» на своє ім’я. Власником квартири він є і по сьогоднішній день.


З’ясувавши усі істотні подробиці, адвокат приймальної склав позовну заяву, в якій Мінінкови Ганна Іовівна та Микола Дмитрович просять суд визнати недійсним договір іпотеки укладений між Мінінковою С.Г. і ВАТ «Фінанси та кредит». Справа знаходиться на розгляді в суді.

Жителька міста Одеси Михайлова Н.І. звернулась до громадської приймальні з наступною ситуацією. 


Станом на вересень 2004 року вищевказаній громадянці, а також її батькові -Лазар В.П., її матері - Лазар С.М. її  бабусі - Лазар О.М., а також Лазар І.В. в рівних частках (тобто по ¼) належала на праві власності трикімнатна квартира в м. Одесі.


Вказана квартира згідно домовленості між її власниками у 2008 році була продана. Одночасно вищевказаною родиною було придбано 2/3 частки будинку в м. Одесі.


Купівля - продаж всіх часток будинку було оформлено одним і тим же договором купівлі-продажу. В договорі купівлі-продажу будинку було вказано (відносно 2/3 часток), що покупцем є виключно Лазар В.П., тобто батько заявниці.


Але в 2008 році відносини в цій родині, зокрема між заявницю та батьком  погіршилися. На даний момент заявницю та її дітей, які як і вона зареєстровані по вказаній адресі намагаються всіляко обмежити в користуванні будинком і не визнають за нею право власності на відповідну частку в будинку, не приймаючи до уваги, що вона приймала участь своїми коштами у придбанні будинку.


       Вислухавши клієнтку адвокат приймальні на підставі вищевказаного та на підставі ст.328 ч.ч.1,2, ст. 392 ЦК України підготував позов до суду про визнання права власності на 1/6 частку будинку. Справа знаходиться на розгляді в суді.
        
До громадської приймальні звернувся громадянин Петров В.Б., який є співвласником квартири. Йому належить на праві спільної часткової власності 1/2 частина вищевказаної квартири. Іншим співвласником квартири по договору дарування є громадянка Коменко І. Квартира складається з ряду приміщень, в тому числі, з трьох жилих кімнат, відповідно: 9, 14 та 22 кв. м. На сьогоднішній день в квартирі окрім заявника проживає співвласниця з чоловіком. На момент звернення в приймальню заявник, який є інвалідом 1-ої групи, займав одну кімнату 9 кв. м. Як інвалід 1-ої групи чоловік потребує поліпшених умов проживання та постійного стороннього догляду. Останній неодноразово звертався до співвласниці квартири, з проханням надати йому можливість проживати в кімнаті, площею 22 кв. м., на що отримував немотивовану відмову.


         На підставі вищевикладеного та керуючись ст. З, 4, 5 ЦПК, ст. ст. 358, 386, ЦК України, ст. 155 ЖК України, адвокат приймальні підготував позов до суду „Про визначення порядку володіння та користування спільною власністю - квартирою № 2, що належить співвласникам на праві спільної часткової власності”.


В подальшому суд розглянувши справу задовольнив вимоги Петрова В.Б.

 

До громадської приймальні звернулась громадянка Шипук М.М. зі своїм неповнолітнім сином Дмитром. Вона, її неповнолітній син та чоловік проживали разом в одній квартирі.


         У 2006 році чоловік помер і з цього часу відкрилася спадщина. Згідно свідоцтва про спадщину за законом заявниця, її син та батьки померлого мають по ¼ спадкового майна – квартири. Після смерті чоловіка його батьки стали вимагати від жінки виселитись із вказаної квартири.


         В період, коли заявниця була у від’їзді, скориставшись її відсутністю батьки померлого поміняли замки у дверях квартири і повідомили, що не впустять жінку з дитиною.  


Заявниця у відчаї звернулась до адвокатів приймальні. Їй було надано допомогу в оформленні позовної заяви до суду «про вселення до квартири» В подальшому суд задовольнив вимоги жінки та її сина. Крім того, заявниці надаються консультації щодо її подальших дій та захисту прав.

 

         Звернулась до приймальні жителька Одеси, громадянка Голова С.М., якій на праві власності належить квартира на 1 поверсі. Під вищевказаною квартирою, знаходиться підвальне приміщення площею (приблизно) 263,2 кв. м., яке громадянка Голова С.М. має намір придбати у свою власність шляхом приватизації.


         Згода інших мешканців будинку на приватизацію жінкою вищезазначеного  підвального приміщення є.


         На підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» заявниця має право вимагати передачі у власність вказаних підвальних приміщень. Згідно рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення вищезазначеного Закону «Допоміжні приміщення (підвали, сараї, інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат в квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього..»


         Проте, в грудні 2008 року територіальній громаді м. Одеси, в особі Одеської міської ради, на підставі рішення виконкому Одеської міської ради було видано свідоцтво про право власності на вищезазначені нежитлові підвальні приміщення. (В послідуючому вказані приміщення були продані ТОВ «Х»).


         Вислухавши заявницю адвокат приймальні підготував позов до суду про визнання не чинним рішення Одеської міської ради в частині реєстрації як об’єкта комунальної власності нежитлових підвальних приміщень та про визнання не чинним  свідоцтва про право власності.


         В подальшому суд задовольнив вимоги заявниці.

 

До приймальні звернулась Цибулько О.М., яка розповіла, що вона та члени її сім’ї зареєстровані та проживають разом в одній квартирі. В 2000 році один з членів родини одружився з громадянкою Русєвою С.І. та також зареєстрував її в зазначеній квартирі.


На початку 2005 р. шлюб між ними було розірвано, після чого Русєва С.І.  залишила квартиру і переїхала на інше місце проживання, а її колишній чоловік помер.


Заявниця пояснила, що наявність реєстрації Русєвої в квартирі зумовлює виплату додаткових комунальних платежів. Сама Русєва С.І. ніяких грошей на комунальні платежі не дає, речі її в квартирі відсутні.


На підставі вищевикладеного, та на підставі ст.71 ЖК України (при тимчасовій відсутності члена родини наймача, за ним зберігається житлове приміщення протягом шести місяців) адвокат приймальної підготував позов до суду «Про визнання такою, що втратила право проживання в квартирі ....” .


Суд розглянувши справу задовольнив вимоги громадянки Цибулько О.М.

 

В  2008 році до громадської приймальні в Одесі звернулись громадяни Другак Л.С. та Аніконов М.Є., які є власниками частини комунальної квартири. Належна їм частина квартири складає 198/1000 часток загальної площі всієї комунальної квартири, що становить 37,7 кв. м.


Вказана частина комунальної квартири, фактично складається з однієї кімнати площею 23,7 кв. м. Ця частина комунальної квартири була приватизована у 1998 році у рівних долях фізичними особами, а саме: Другак М.О., Голіковим С.О., Другак Л.С., Аніконовим М.Є.


У 2000 році Другак М.О. померла, її частку у вказаній нерухомості спадкував Голіков С.О., який помер у 2007 році. На дату смерті йому належала на праві власності 1/4 частина вказаної кімнати, Другак Л.С. та Аніконову М.Є. теж належало по 1/4 частини вказаної нерухомості.


Після смерті Голікова С.А. його дочка звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, але не прийняла останньої так, як не минуло шість місяців після смерті спадкодавця. Крім того, вона закрила вказану кімнату, замінивши двері на металеві і лишила інших власників доступу до кімнати.


Таким чином, Другак Л.С. та Аніконов М.Є., які теж є власниками вказаної квартири, без будь яких правових підстав, обмежені в праві користування належною їм на праві власності кімнатою.


         В зв’язку з вищесказаним та на підставі ст. 48 Закону України „Про власність”, ст. 391 ЦК України адвокат приймальні підготував позов до суду «Про захист права користувача нерухомістю…». В подальшому суд задовольнив вимоги позивачів.

          В 2008 році до одеської приймальні звернулося подружжя Мішунів.


          Справа в тому, що в 1997 році між вищевказаними особами та  громадянкою Співак Р.М. було укладено договір купівлі-продажу нерухомості. Вказаний договір було зареєстровано на Одеській товарній біржі.


          Право власності на квартиру відповідним чином зареєстровано КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості».


          В даний час у подружжя виникла потреба в продажі вказаної квартири, адже нотаріуси відмовляють в нотаріальному посвідченні такої угоди оскільки вважають, що вищевказаний договір купівлі-продажу не було посвідчено у нотаріальному порядку, згідно умов діючого законодавства України.


          На даний час колишній продавець квартири, наскільки відомо, виїхала на постійне місце за кордон.


          Адвокат приймальні, вислухавши громадян, підготував позовну заяву про визнання неналежним чином посвідченого договору купівлі-продажу квартири дійсним і про визнання право власності на вказану квартиру у рівних частках (по ½ частині квартири кожному).
          В подальшому суд задовольнив вимоги подружжя.

 

            Ще декілька різних цікавих ситуацій з якими звертались громадяни до приймалень соціальної програми „Народний адвокат”
        
         На прийом до юриста соціальної програми „Народний адвокат” звернулося подружжя Сидоренків з приводу порушення їх прав з боку  Погребищенської міської ради.


         Заявники зазначили, що в порушення ст. 118, 119 Земельного кодексу України Рішенням Погребищенської міської ради їм було відмовлено у наданні дозволу на виготовлення технічної документації для видачі державного акту на право власності на присадибну ділянку.


Юристом програми було надано заявникам допомогу у складанні адміністративного позову до Погребищенського районного суду про визнання незаконним та скасування рішення.


         Однак, у задоволенні позову районним судом було відмовлено, посилаючись на наявність земельного спору з приводу користування земельною ділянкою, що перебуває у власності громадян.


Не погоджуючись з рішенням суду, юрист приймальні підготував апеляційну скаргу до Київського апеляційного адміністративного суду.


Суд постановив апеляційну скаргу задовольнити, визнати незаконним та скасувати вищезазначене рішення.

 

Також до приймальні звернулось подружжя Костюків з приводу порушення їх прав на отримання земельного паю.


Заявники зазначили, що дружина – Костюк З.І. була членом колгоспу і в подальшому отримала Свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП. Однак, коли вона звернулась з проханням виділити їй земельну ділянку, то отримала відмову від Голови Тернівської сільської ради. Відмова мотивована відсутністю вільних земель запасу та резервного фонду, які підлягають паюванню. Неодноразово заявниця робила спроби відновити своє право, проте отримала ще одну відповідь, в якій зазначалось, що вона взагалі не має права на земельну ділянку.


Юристом програми було надано допомогу заявникам у складанні позовної заяви  про виділення земельного паю.


Заявники повторно звернулись до приймальні через пів року, однак вже для того, щоб подякувати та повідомити про позитивне вирішення питання.

 

         В 2008 році до громадської приймальні соціальної програми „Народний адвокат” звернувся громадянин Кондрашов І.О. З розмови з останнім стало відомо, що згідно положень п. 5 ст.40 КЗпП України Кондрашов І.О. був звільнений з займаної посади.
         Заявник зазначає, що його було звільнено під час перебування на лікарняному, про що свідчить відповідний листок непрацездатності.


         В статті 40 п.5 КЗпП України, чітко вказано, що звільнення може мати місце лише в разі нез’явлення до праці протягом більш ніж чотирьох місяців підряд, а останнього було звільнено після одного місяця і 22-х днів з дня захворювання.


         В зв’язку з вищевказаним та на підставі ст. ст. 232,235 ч.1 і ч.2, 237-1 КЗпП України адвокатом приймальні було підготовлено позов до суду про поновлення на роботі, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та про стягнення грошової суми відшкодування моральної шкоди, заподіяної протизаконним звільненням.


         В подальшому суд задовольнив вимоги Кондрашова І.О.

 

До громадської приймальні звернувся житель Одеси - Скляренко В.О. Він розповів, що в 2006 році між ним та СПД Петренко П.П. було укладено угоду про будівництво житлового будинку в селищі Корсунці.


Петренко П.П. („Виконавець”) зобов’язався виконати роботи, вартість яких була визначена сторонами по угоді в сумі 15000 гривень.
Скляренко В.О. сплатив виконавцю аванс в розмірі 5000 гривень. Але в подальшому, в зв’язку з неякісним виконанням робіт, вказана угода була розірвана.


Виконавець повернув заявнику лише частину одержаного ним авансу, а саме суму - 1000 гривень. Інша частина авансу повернена не була.


В зв’язку з вищевикладеним, адвокатом приймальні було підготовлено  позовну заяву „Про стягнення грошової суми в розмірі 4000 гривень”. В подальшому суд задовольнив вимоги Скляренко В.О. 

 

         До громадської приймальні звернулась громадянка Власішина В.М., яка працює в комунальній установі «Притулок для дітей Служби у справах дітей Одеської міської ради», на посаді медсестри. Цю посаду вона займає з дня заснування  притулку.
Заявниця зазначає, що з появою у колективі завідуючої, гр. М у трудовому колективі  почались  моральні та матеріальні утиски з боку керівництва.


         Так заявниці без будь-яких підстав було знято надбавку до заробітної плати в розмірі 30%, необґрунтовано винесено догану. Жінка неодноразово зверталась до керівництва притулку та у відповідні вищестоящі органі у міській раді, але відповіді не отримала.
         В зв’язку з вищевикладеним, адвокатом приймальні було написано позов про стягнення матеріальної і моральної шкоди на користь громадянки Власішиної. Рішенням суду  позовні вимоги були задоволені.

 

До приймальні в місті Одесі звернулась громадянка Деркач Л.Г. і розповіла про свою проблему.


Жінка повідомила, що в березні 2009 р. вона звернулась до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси з заявою та відповідними документами з проханням перерахувати пенсію як працюючому пенсіонеру у відповідності до вимог ст.ст. 40, 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV та пп. 3 п.11 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008р. №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».


Однак Управління Пенсійного фонду України не зробило перерахунок з врахуванням показника середньої заробітної плати за 2008 р., який чітко обумовлений у вищезазначеній постанові.


Таким чином пенсія за віком Деркач Л.Д. після перерахунку встановлена в розмірі 1882,91 грн., що майже на 22% менше очікуваного за її підрахунками – 2429,64 грн. 


На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 3, 6,19, 21, 22, 46, 55, 57, 58, 68 Конституції України, ст.ст. 40, 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV, пп. 3 п.11 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008р. №530, статтями 11, 15, 16 ЦК України, а також статтями 2, 4, 6, 8, 9, 17-21, 104-106 КАС України адвокат приймальної склав адміністративний позов про зобов’язання вчинити певні дії.

 

До приймальні в місті Одесі звернувся громадянин Доскалов В.О. Він розповів, що у листопаді 2003 р. позичив під розписку громадянину М. 1000 дол. США, а у грудні 2003 р. – ще 9000 дол. США, з кінцевим строком повернення – лютий 2004 р.


Вимоги про повернення боргу «М» у добровільному порядку не виконав. Лише за рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25 січня 2006 р. на користь Доскалова В.О. було стягнуто борг і було відкрите виконавче провадження по виконанню зазначеного рішення.


Але 21 серпня 2006 р. «М» помер, на підставі чого виконавче провадження  було закрито, а борг так і не було повернуто.
Таким чином Доскалов В.О. має на меті звернутись з позовною заявою до спадкоємців боржника і стягнути з відповідачів в солідарному порядку на свою користь загальну суму боргу з урахуванням інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми боргу.


В зв’язку з цією обставиною, згідно ст. ст. 3, 118-120 ЦПК України, ст.ст. 625, 1231 ЦК України адвокат приймальні склав позовну заяву до суду про стягнення боргу.
    
До громадської приймальні звернулась Комар Г.Ф. і розповіла про свою проблему. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси їй було відмовлено в задоволені позову до ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеське міське відділення про визнання права на отримання грошової суми за казначейськими зобов’язаннями та стягнення моральної шкоди.


Але з зазначеним рішенням Комар Г.Ф. не може погодитись, оскільки суд допустив порушення норм процесуального права, дав невірну оцінку зібраним по справі доказам, не прийняв до уваги обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги, не сприяв всесторонньому, повному, об’єктивному з’ясуванню всіх обставин справи.


Керуючись вище викладеним, згідно ст. ст. 291, 292, 307 ЦПК України, адвокат приймальні підготував апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси.

 

             До громадської приймальні звернулась громадянка Нікулиця М.А. Вона розповіла, що в липні 2008 року, в автомобільній катастрофі загинув батько її малолітньої доньки Єлизавети – Нікулиця С.В. Брак між батьками Єлизавети було розірвано в 2007 році.


Від батька залишилась спадщина – нерухомість в м. Одеса. Нікулиця М., в інтересах своєї доньки звернулась з відповідною заявою в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини її донькою.


Спадкоємцями також є батьки спадкодавця. Оскільки спадщина знаходиться в їх розпорядженні, то вони не передають в державну нотаріальну контору довідки – характеристики по квартирам, які необхідні для оформлення спадщини, замість цього здають в оренду одну з квартир, що є спадщиною.


Нікулиця М., не має можливості потрапити до зазначених квартир, аби забезпечити доступ співробітнику «ОМБТІ а РОН» для складання характеристики по квартирам.


Фінансовий стан Нікулиці М. не дає змоги сплатити судові затрати по справі і сплатити послуги адвоката, через невелику заробітну плату і наявність на утриманні малолітньої доньки.


Вислухавши громадянку, адвокат приймальні підготував позовну заяву до суду.

 

Жителька міста Одеса, якій виповнилось 77 років, Петрова М.М. звернулась до приймальні за допомогою у відновленні на роботі.
В листопаді 2006 року її було прийнято на роботу в ТОВ Центр Екологічних Технологій, про що є відповідний запис у трудовій книжці.
Жінка працювала сумлінно та старанно, ніяких зауважень до неї з боку керівництва чи інших працівників підприємства не було. Але одного дня, коли вона прийшла на роботу, замість неї працювала інша жінка. Керівництво повідомило, що заявницю звільнено і є наказ про її звільнення, але вона ніяких документів стосовно цього питання не підписувала.


Петрова декілька тижнів намагалась отримати наказ про її звільнення, навіть писала заяву про отримання копії наказу, але марно.
Заявниця звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом, в якому просила суд поновити своїм рішенням її на роботі і виплатити компенсацію за вимушений прогул. Але жодного засідання не відбулось, оскільки відповідач не отримував повістки.


Адвокат приймальні, вислухавши громадянку, рекомендував їй звернутись до кур’єрської служби, щоб гідним чином сповісти відповідача про засідання, а також написав скаргу до Інспекції праці в Одеській області, щоб ті провели перевірку за фактом порушення трудового законодавства по відношенню до Петрової М.Н.

 

         До громадської приймальні звернулась громадянка Романюк І.А., з розмови з нею стало відомо, що в 2008 році вона, діючи як член кредитного союзу «Україна» уклала з зазначеним кредитним союзом договір вкладу на депозитний рахунок по програмі «Ювілейна». Термін дії зазначеного договору – один рік.       


Кредитний союз зобов’язався нараховувати та виплатити відсотки із розрахунку 28% річних за користування грошовими коштами. Виплата відсотків по договору мала відбуватися 1-го числа кожного місяця. Договором передбачено, що в разі дострокового або повного повернення суми вкладу відсоткова ставка по достроково повернутій сумі перераховується із розрахунку 1% (один відсоток) річних.


         В зв’язку з погіршенням фінансового становища Романюк І.А. звернулась до керівництва кредитного союзу з заявою про повернення (достроково) їй суми внеску. Але керівництво кредитного союзу відмовило останній в задоволенні  її прохання.


         В обґрунтування відмови кредитний союз посилається на Розпорядження №1203 п.2.1. від 15.10.2008р. яким, як вказує що, кредитним союзом заборонено достроково повертати внески, зроблені на депозитні рахунки до закінчення строку дії депозитних договорів.


Адвокат приймальні не погодився з обґрунтуваннями кредитного союзу, та на підставі - п.8 ст.10 Закону України «Про кредитні спілки» від 20.12.2001р. №2908-ІІІ, згідно положень котрого в разі припинення членства фізичної особи у кредитній спілці ця особа має право на повернення обов’язкового пайового та інших внесків (за винятком вступного внеску).
- ст.509 ЦК ч.1 України (поняття забов’язання та підстави його виникнення)


- ст.526 ЦК України (загальні умови виконання забов‘язання)


написав позовну заяву про дострокове стягнення депозитного рахунку. На даний момент справа знаходиться в суді.

 

До громадської приймальні в Одесі звернулась громадянка Богачук В.М. Вона розповіла, що з 1997 до 2007 року вона була в шлюбі із громадянином Улічем В.Н. з яким в період шлюбу вони уклали договір «Про дольову участь в будівництві житла» з будівельною компанією. Згідно умов цього договору  інвестування вони отримували у власність однокімнатну квартиру. Договір було підписано чоловіком, але Богачук, як дружина, підписувала деякі внутрішні документи.


Через народження другої дитини Богачук опинилась в пологовому будинку і після виписки з нього з’ясувалось, що чоловік пішов від неї до іншої жінки, а договір «Про дольову участь в будівництві житла» в будівельній компанії він уклав у новій редакції, згідно якої пайщиком за договором стала мати її чоловіка, при цьому в додатку №1 до договору було вказано фіктивне внесення платежів його матір’ю за договором. Але його мати не вносила тих платежів, то були спільні подружні гроші і половина з них належить Богачук.


Коли Богачук написала скаргу до міліції, співробітники, що перевіряли скаргу, вирішили, що в діях її чоловіка, його матері і співробітників будівельної компанії відсутній склад злочину, так як все вищевказане є цивільно-правовим спором між подружжям.
Адвокат приймальні, керуючись ст. ст. 99-1, 236-1, 90 УПК України, склав скаргу до суду про відновлення процесуального строку і про відміну винесеної співробітником Малиновського РО ОГУ МВД України в Одеській області по матеріалам перевірки зареєстрованої в ЖРЗПЗ №9937 від 10.12.2008 постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 18.12.2008 р.

 

Житель міста Хмільник Маханьок В.Х. звернувся до програми “Народний адвокат” за консультацією та наданням юридичної допомоги для проведення пільгового обчислення стажу роботи та зарахування  періоду роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі у лютому 2008 року.


Юристом програми було надано відповідну консультацію, а також складено позовну заяву до Управління Пенсійного Фонду України у м. Хмільнику Вінницької області. Суд задовольнив Позовну заяву клієнта в першій інстанції. Але Управління Пенсійного Фонду України у м. Хмільнику Вінницької області оскаржило Постанову Вінницького адміністративного суду у цій справі.


Юристом програми в вересні 2009 року було складено  заперечення на адміністративну скаргу Управління Пенсійного Фонду України у м. Хмільнику Вінницької області, до Київського апеляційного адміністративного суду. На судове засідання представники Управління Пенсійного Фонду України у м. Хмільнику Вінницької області не з’явилися, суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

 

Житель міста Хмільник Донцов О.В. звернувся до програми “Народний адвокат” за консультацією та наданням юридичної допомоги у питанні  оформлення трудової книжки.


Юристом програми було надано відповідну консультацію, а також складено  лист до підприємства, яке належним чином не оформило клієнту трудову книжку.


Через деякий час клієнт повідомив, що підприємство виконало свій обов’язок - оформило трудову книжку.

 

Необхідно зазначити , що багато ситуацій та проблем, які виникають у громадян (частіше за все у жителів сільської місцевості) саме через незнання та відсутність інформації щодо їх конституційних прав і можливих шляхів захисту цих прав.


Крім того, в нашій країні, нажаль, велика кількість малозабезпечених громадян, а відносини з державними органами частіше за все потребують всіляких письмових звернень. Сплачувати ж за складання великої кількості документів у таких громадян просто не має можливості.


Безкоштовне надання правової допомоги юристами програми спрямовано на реалізацію конституційного принципу рівності громадян в захисті своїх прав.

 

В цілому роботу програми народний адвокат можна оцінити як успішну. Подяки та підтримка людей – це те, що надає сили та натхнення працювати працівниками приймалень Соціальної програми „Народний адвокат”.

 

Координатор соціальної програми
«Народний адвокат»

Ольховська М.В.

13 січня 2010, 15:06
Інші матеріали цього розділу:



































































 



Новини|Про нас|Засади|Наш лідер|Преса про нас|Контакты|Карта сайту